Стаття на конкурс
Автор: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Київського університету імені Бориса Грінченка, голова правління Київського клубу аматорів астрономії «Астрополіс» Михайло Лашко
Все нове то добре забуте старе – так каже народна мудрість. Так сталося і з працею маловідомого італійського астронома Джованні Годіерни. Висловлені ним ідеї на століття випереджали його час і могли б докорінно змінити розвиток астрономії, але були забуті і стали відомими лише нещодавно.
Народився Годіерна13 квітня 1597 р. в м. Рагуза на о. Сицилія. Інформація про його походження до сих пір заплутана і неясна. За одними даними його батько був бідним чоботарем, а за іншими – членом масонської ложі. Основні знання Джованні здобув шляхом самоосвіти. Почувши про відкриття, зроблені Галілеєм, і прочитавши його «Зоряний вісник», Годіерна захопився астрономією. Уже в 1618-19 рр. він провів перші спостереження комет за допомоги примітивного телескопу галілейського типу.
Віддаленість острова від материкової частини європейського континенту багато в чому вирішила долю досліджень Годіерни. Довгий час деякі його роботи були невідомими для вчених.
Ареал його астрономічних досліджень не може не вражати. В 1646 і 1653 рр. Годіерна спостерігав Сатурн і, незалежно від Гюйгенса, відкрив кільце навколо планети. Спостерігаючи за рухом супутників Юпітера, проходженням їхніх тіней диском планети, Годіерна склав найточніші таблиці руху галілейських супутників Юпітера, при цьому для пояснення і обчислення їх руху застосував вдосконалену теорію руху супутників Юпітера, засновану на використанні трьох типів періодичних збурень, що на той час було зародком сучасної планетарної теорії.
Не обійшов увагою вчений і дослідження Сонця й Місяця. В 1656 він опублікував працю «De AdmirandisPhasibus in Sole et Luna visis, Ponderationes Opticae, Physicae, et Astronomicae» (Про чудесні явища на Сонці і Місяці, аспект оптичний фізичний і астрономічний) в якій зокрема детально описав поверхні обох світил: сонячні плями іх особливості, місячну поверхню та дав пояснення природи затемнень.
Проте найвидатнішою його працею є трактат «De systemate orbis cometici; deque admirandis coelicharacteribus» (1654) («Систематика світу комет та дивовижні об’єкти на небі»). За іронією долі, революційна космологічна праця, яка на сотню років випереджала його час і могла здійснити переворот в астрономії, майже протягом 330 років залишалася в небутті, допоки не була виявлена знову в 1985 р. італійськими вченими.
Особливий інтерес становить друга половина трактату («Про дивовижні небесні об’єкти»), присвячена вивченнютуманних об’єктів. Вона поділена на чотири частини.
В першій частині Годіерна на основі спостережень наводить власну класифікацію туманних об’єктів, яка є і на сьогодні напрочуд сучасною. Так, він вважав що туманності складаються з великої кількості зір.
Класифікація туманностей Годіерни базувалася на потужності та роздільній здатності його телескопа. Так, ним в результаті спостережень було виділено три основні типи: «Luminosae» (Астеризми (зоряні скупчення видимі неозброєним оком, як група з кількох зірок), Nebulosa (Туманності (видимі неозброєним оком як туманні хмарки і розділяються на зорі в телескоп) і Оcculta (Неясні (складаються з далеких і слабких зірок і не розділяються на зорі в телескоп).
Другий і третій розділи праці присвячені поділу туманностей по групах відповідно до поставленої класифікації. До першої групи автор відніс Плеяди, Гіади, Скупчення Волосся Вероніки, астеризм ά Персея, туманність М 42 з трапецією, астеризм λ φ1 φ2 Оріона, ζ1 ζ2 Скорпіона та розсіяне скупчення NGC 6231, а також астеризм в сузір’ї Водолія. При цьому автор вказує й кількість зірок яку йому вдалось побачити в скупченнях. Майже всі астеризми зображено на гравюрах, серед яких є й перший відомий на сьогодні малюнок Туманності Оріона.
У другому розділі міститься перелік Nebulosae. До них автор відніс 20 об’єктів: розсіяні зоряні скупчення Ясла (М44 в сузір’ї Рака), М6 і M7 (сузір’я Скорпіона), NGC869 i NGC884 (χ та h Персея), М34 (сузір’я Персея); астеризм ν1 і ν2, скупчення NGC6530 (зорі які входять в склад дифузної туманності «Лагуна») i NGC6523 в сузір’ї Стрільця, розсіяні скупчення М36, M37, M38 у сузір’ї Візничого, скупчення Аль-Суфі (астеризм Сr399 «Вішалка») у сузір’ї Лисички, кульове скупчення М92 (автор описує її, як туманність «в лівій нозі Геркулеса») астеризм ξ1 і ξ2 у сузір’ї Козорога, астеризм ν1, ν2, π та розсіяні скупчення М47 у сузір’ї Корми, М41 у сузір’ї Великого Пса, та NGC2169 і NGC2175 у сузір’ї Оріона. Сюди автор також відніс і опис галактики М33 в сузір’ї Трикутника. Варто також зазначити, що одні об’єкти мають і опис, і відповідну ілюстрацію, а деякі представлені лише ілюстрацією або згадкою в тексті. Також у списку є об’єкти з незрозумілим, розпливчатим описом. Зокрема, Годіерна згадує про туманності в Ерідані, Рибах, біля окремих зір Плеяд і Гіад і про туманність між сузір’ями Зайця та Голуба, яка асоціюється з кульовим скупченням М79Варто також зазначити, що деякі об’єкти мають і опис і відповідну ілюстрацію, а деякі представлені однобоко – або лише ілюстрацією, або лише згадкою в тексті.
Також у списку є і об’єкти з незрозумілим описом, зокрема Годіерна згадує про туманності біля окремих зірок Плеяд і Гіад та ά Лебедя.
Третя частина присвячена неясним об’єктам (Occulta). Тут Годіерна, спочатку перелічивши подібні об’єкти в каталозі Птолемея, відзначає що в більшості випадків це просто тісні зоряні пари, видимі як туманності для неозброєного ока. До списку неясних об’єктів автор вніс і туманність М 31.
Завершується трактат розділом «Problemata nonnulla» («Невирішені проблеми»), в якому автор підводить висновки та викладає свої погляди на світобудову, які є напрочуд сучасними. Тут він розвиває висловлену на початку праці думку про те, що за результатами його власних спостережень майже всі виявлені ним туманні об’єкти лежать в зоні Чумацького шляху, або недалеко від нього і тому є не чим іншим, як його частинами.
За припущенням Годіерни, усі туманності складаються із зір. А те, що йому не вдалося поділити окремі об’єкти на зорі, пов’язано з малою потужністю його телескопа та значною віддаленістю цих об’єктів. Також він висловив думку, що з більш потужним телескопом удасться поділити на зорі і туманність Андромеди, й інші туманності. На його думку, зорі світять подібно до Сонця на незчисленних відстанях одна від одної і на різних відстанях від Землі, але вони були впорядковані в різних кількостях і на різних відстанях подібно до того, як довкола Сонця планети обертаються на різних відстанях і по різних орбітах. Це вже є свідченням того, що Годіерна розумів недосконалість тогочасної моделі світобудови та усвідомлював великомасштабну структуру Всесвіту.
Годіерна висловив думку, що яскравість зорі не може бути критерієм для того, щоб уважати її менш віддаленою чи більш віддаленою від спостерігача Такі ідеї були надзвичайно прогресивними для доби Годіерни, коли вчення Коперника тільки несміливо торувало собі шлях до визнання, коли Церква ще вперто обстоювала закостенілу систему світобудови Птолемея, а більшість астрономів ще вірила у «сферу нерухомих зір».
Цікавими є міркування вченого щодо виникнення зір. Місцями їхнього формування астроном уважав туманні скупчення світлових згустків «первородного світла» («Lux primogenita»), де, на його думку, народжувалися зорі. Після виникнення нова зоря залишала такий згусток. Також Годіерну цікавило й те, чому яскраві зорі світять поодинці, а слабкі збиваються в скупчення. Крім того, за припущенням ученого, слабкі зорі Гіад, Плеяд та Ясел притягувалися одна до одної.
Насамкінець Годіерна доходить цілком логічного висновку:Якби ми знаходилися в центрі Всесвіту, то зорі були б упорядковані, а неупорядкований вигляд зір і туманностей може бути пов’язаним лише з тим, що ми спостерігаємо їх з неправильної позиції — тобто, ми не знаходимося в центрі Всесвіту
Отже, можна дійти висновку, що Джованні Годієрна випередив у дослідженні туманностей провідних астрономів XVIII ст. Ш. Мессьє та В. Гершеля, розпочавши свої дослідження майже на 130 років раніше. Він був одним з перших, хто усвідомив великомасштабну структуру Всесвіту, водночас піддавши сумніву геоцентричну теорію, і першим надав чіткі докази того, що ні Земля, ні Сонце не є центрами Всесвіту.