Для мене Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова – це моє життя в науці, це моя молодість, зрілі роки і, як це не прикро, той вік, коли тобі вже близько сімдесяти. У свої 21 я прийшов в інститут стажистом-дослідником і пов’язав із ним майже 50 років свого життя. Від першого дня роботи в інституті і дотепер я вдячний долі за те, що привела мене сюди і дала змогу доторкнутися до вишуканої науки – теоретичної фізики, працювати поруч з видатними фізиками-теоретиками і відчути захоплення від творчого пошуку – а часом, якщо поталанить, то і від отриманого результату. Вдячний долі і за те, що вже 18 років маю честь очолювати цей інститут.
На час мого закінчення університету (а це був 1972 рік) Інститут теоретичної фізики сприймався молодими фізиками як легенда, а втрапити на роботу до нього виглядало як нездійсненна мрія. І таке сприйняття було цілком виправданим, оскільки інститут мав дуже непересічну історію свого створення і бурхливого розвитку.
Інститут теоретичної фізики АН УРСР (нині – Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України) створено 1966 р. Засновником та першим директором Інституту (1966–1973) був видатний фізик-теоретик і математик академік Микола Миколайович Боголюбов. Усе, що пов’язано з організацією нової установи – від вибору майданчика для будівництва корпусу і оздоблення його інтер’єру до формування наукових напрямів та підбору кадрів – відбувалося за безпосередньої участі Миколи Миколайовича.
Створення теоретичного інституту в Києві було подією непересічною і навіть малоймовірною. На той час уже існував Інститут теоретичної фізики АН СРСР у Чорноголовці під Москвою (нині – ІТФ ім. Л.Д. Ландау РАН), тому ініціативу академіка Боголюбова прохолодно зустріли як в Академії наук СРСР, так і у вищому керівництві країни. Успіху вдалося досягти лише завдяки світовому імені та незаперечному авторитету Миколи Миколайовича Боголюбова; надзвичайно важливою виявилася також підтримка президента АН УРСР академіка Б.Є. Патона та партійного керівництва України, зокрема, першого секретаря ЦК КПУ П.Ю. Шелеста.
Спершу Інститут розміщувався в будівлі на вулиці Чкалова, 55-б (нині – вул. Олеся Гончара), поки у 1970 р. не було зведено новий корпус у Феофанії неподалік Свято-Пантелеймонівського монастиря. Микола Боголюбов був набожною людиною, сином священника, і, власне, прагнув побудувати інститут поблизу святих місць. Йому запропонували на вибір три точки: навпроти Ботанічного саду, там де зараз Інститут проблем міцності, у Вишгороді і в Феофанії. Микола Миколайович поїздив-поїздив та й обрав місце біля Свято-Пантелеймонівського монастиря, на який відкривається такий чудовий вид з наших вікон.
На будівництво знадобилося лише кілька років, що, вочевидь, стало можливим тільки завдяки активній позиції учня М.М. Боголюбова – Віталія Петровича Шелеста та його батька Петра Юхимовича Шелеста. До роботи над проектом і оздобленням установи було залучено талановитих молодих митців – Івана Степановича Марчука і Миколу Андрійовича Стороженка. Сьогодні імена цих художників відомі усьому світу, а їхній творчий доробок становить гордість українського народу.
На кожному поверсі інституту – своє унікальне художнє оформлення
Від самого початку М.М. Боголюбов залучив до роботи в Інституті науковців зі світовими іменами, зокрема академіків О.С. Давидова, О.З. Петрова, О.Г. Ситенка, О.С. Парасюка, І.Р. Юхновського, своїх учнів А.Н. Тавхелідзе (майбутнього академіка РАН), Д.Я. Петрину, В.П. Шелеста та інших. Основні напрями наукової діяльності концентрувалися навколо теорії елементарних частинок, теорії ядра і ядерних реакцій, теорії твердого тіла і статистичної фізики. За перші сім років Інститут перетворився на знаний у світі науковий центр, здобутки якого стали добре відомі міжнародній науковій спільноті.
Тут варто окремо сказати про засновника інституту академіка Миколу Боголюбова, дуже вже непересічна постать цього велетня науки, як і його біографія. Його величезний внесок у науку неможливо переоцінити. Він стосується найрізноманітніших галузей сучасної науки: нелінійної механіки, ядерної фізики, квантової теорії поля, фізики високих енергій, статистичної механіки, фізики конденсованого стану речовини тощо. Не менш вражаючий слід залишив Микола Миколайович і як організатор науки — створені ним кафедри, дослідницькі групи, цілі інститути, успішно працюють донині, а школа Боголюбова, що зросла на його ідеях, успішно розвивається вже у четвертому її поколінні.
Микола Миколайович Боголюбов народився 21 серпня 1909 р. у Нижньому Новгороді. Цього ж року сім’я Боголюбова переїжджає з Нижнього Новгорода до міста Ніжина Чернігівської губернії, де батько Миколи Миколайовича – на той час уже відомий богослов Микола Михайлович Боголюбов – отримав місце законоучителя в Історико-філологічному інституті князя Олександра Безбородька. Через чотири роки Микола Михайлович отримує посаду професора богослов’я в Університеті Святого Володимира, і родина Боголюбових переїздить до Києва.
У 1917 р. Коля Боголюбов вступає до підготовчого класу Першої Олександрівської класичної київської гімназії, але навчається там всього лише неповні два роки. У 1920 р. в Києві остаточно встановлюється радянська влада, кафедру богослов’я ліквідують, і батько Миколи змушений взяти прихід у селі Велика Круча Полтавської губернії. Сам Микола починає відвідувати Великокручанську семирічку, яку закінчує в 1922 р. До речі, свідоцтво про закінчення семирічки було єдиним документом про освіту, який Микола Миколайович отримав за все своє життя (!), а про оцінку офіційно отриманої освіти красномовно говорять його слова: «Вченим я став у Великій Кручі».
У 1922 р. сім’я Боголюбова повертається до Києва. За рекомендацією академіка Д.О. Граве, тринадцятирічний Микола почав брати участь у його семінарах, а від 1923 р. став працювати під керівництвом свого вчителя, наставника і майбутнього колеги академіка М.М. Крилова. Коли Миколі Боголюбову виповнилося 15 років, він публікує свою першу наукову роботу, а 1 червня 1925 року спеціальною постановою Укрголовнауки його було зараховано на кафедру математики ВУАН на позицію аспіранта.
Автор статті, академік Загородній, із книгою про свого вчителя, виданою 2019 року до 110-річчя від його дня народження
1930 р. до М. Боголюбова прийшло і перше визнання: на міжнародному конкурсі він отримав премію Академії наук Болоньї (Італія). Тоді ж, а саме 6 квітня 1930 р., після доповіді на загальних зборах фізико-математичного відділення Всеукраїнської академії наук (ВУАН), за поданням Д. Граве і М. Крилова 21-річному Боголюбову було присуджено науковий ступінь доктора наук без захисту дисертації. Вчене звання професора по кафедрі «Теорії функцій» М.М. Боголюбову було присвоєно у 1936 р. невдовзі після того, як він почав викладати в Київському університеті. Пізніше, у 1939 р., М.М. Боголюбова було обрано членом-кореспондентом, у 1948 р. – академіком АН УРСР. 1947 р. він стає членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1953 р. – її дійсним членом.
Видатні досягнення геніального вченого описані в численних книгах і статтях, спогадах його колег і учнів. Тут, не удаючись до подробиць, перелічу лише найголовніші з них. Це створення ним, разом зі своїм учителем академіком М.М. Криловим, нового розділу математичної фізики – теорії нелінійних коливань, що отримала згодом назву нелінійної механіки; динамічний підхід до побудови кінетичної теорії, заснований на введенні ланцюжка рівнянь для рівноважних і нерівноважних багаточастинкових функцій розподілу − ланцюжка рівнянь Боголюбова-Борна-Гріна-Кірквуда-Івона; створення мікроскопічної теорії надплинності; розвинення методу усунення розбіжностей в квантової теорії поля, заснованого на використанні так званої віднімальної процедури, і доведення однієї з центральних теорем теорії перенормувань, що відома як теорема Боголюбова-Парасюка; метод ренормалізаційної групи – новий загальний підхід у теоретичній фізиці, який знайшов своє застосування в різноманітних її галузях; фундаментальне поняття про квазісередні, яке, по суті, лежить в основі побудови нового підходу до теорії фазових перетворень (поширення цих ідей на фізику елементарних частинок отримало назву спонтанного порушення симетрії – ще одного фундаментального результату М.М. Боголюбова, що має важливе значення для квантової фізики). Цей перелік можна було би продовжувати.
Варто наголосити, що життя і творчість Миколи Боголюбова від перших років його життя і до останніх днів були тісно пов’язані з Україною. Будучи етнічним росіянином за походженням, він був вихований в атмосфері глибокої любові до України, відчував велику повагу до землі, де пройшли його дитинство і юнацькі роки, де він зробив свої перші кроки в науці і здобув світову славу. Маючи бажання в усьому поділяти долю українського народу, він вважав себе українцем, про що власноруч писав у всіх анкетах і особових паперах. Такий же запис був і в його радянському паспорті.
Як директор інституту, Микола Миколайович надавав великого значення міжнародній співпраці, зокрема, організації міжнародних конференцій (на зразок Рочестерської) з фізики високих енергій та міжнародних конференцій з теорії плазми.
Не стало вченого 1992 року, він похований у Москві на Новодівочому цвинтарі. Наукові напрями, які сформулював М. М. Боголюбов, визначили діяльність інституту на довгі роки. Так, сьогодні ця діяльність пов’язана з фізикою й астрофізикою високих енергій, теорією ядра, квантовою теорією поля і теорією симетрій, теорією нелінійних явищ у конденсованих середовищах і плазмі, а також кінетичною теорією сильнонерівноважних процесів. По суті, це відповідає дещо розширеним напрямам, започаткованих в інституті М.М. Боголюбовим. Не буде великим перебільшенням сказати, що значна частина наукової діяльності інституту пов’язана з використанням та розвиненням ідей Миколи Миколайовича. Зокрема, якщо говорити про теоретичну фізику високих енергій, то це стосується динамічної ґенерації мас, спонтанного порушення симетрії, квантової хромодинаміки, застосування теорії симетрій у квантовій теорії поля.
Не менш плідним є використання і розвинення ідей М.М. Боголюбова в царині кінетичної теорії. Творчий спадок М.М. Боголюбова сьогодні використовують також і при розв’язанні задач фізики конденсованого стану. Це стосується описання високотемпературної надпровідності, явища бозе-конденсації в різних системах, нелінійних явищ у твердих тілах і рідинах, транспортних процесів у молекулярних системах і кінетики електронного транспортування в нанооб’єктах. Методи квантової теорії поля знаходять, в свою чергу, широке застосування і в теоретичних дослідженнях низьковимірних, зокрема так званих діраківських структур та нових матеріалів.
Наш інститут невеликий, але традиційно має дуже потужну наукову команду. Станом на початок 2020 р. в інституті працює 146 співробітників, з них 95 наукових працівників, серед яких 42 доктори наук (3 академіки НАН України та 5 членів-кореспондентів НАН України) і 39 кандидатів наук. За останні п’ять років працівники інституту захистили 4 докторських і 10 кандидатських дисертацій.
Інститут працює ефективно і має непоганий науковий доробок. Серед отриманих результатів протягом лише минулого року хотів би відзначити такі: на основі розвинутої в інституті теорії, з використанням результатів експериментів на великому адронному колайдері в ЦЕРН, відкрито нову частинку «одерон»; запропоновано механізм непоясненого досі явища народження т.з. «зворотних» нуклонів при зіткненні протонів з ядрами при високих енергіях; за допомогою космічного телескопа Хаббл проведено спостереження 8 компактних галактик із зореутворенням та вивчено властивості емісійних ліній водню в цих галактиках, що дає пояснення вторинної іонізації Всесвіту (одна з ключових проблем сучасної астрофізики); на основі запропонованої моделі розподілу ферміонної темної матерії в гало навколо галактик та детального аналізу даних кінематики 7 класичних карликових сферичних галактик – супутників нашої Галактики – отримано нове обмеження на масу частинки ферміонної темної матерії (суттєвий крок в наближенні до розв’язання найактуальнішої проблеми космології); запропоновано теорію керування оптичними властивостями низьковимірних матеріалів шляхом механічної деформації таких матеріалів (відкриває нові можливості для наноелектроніки); дано пояснення специфічних далекосяжних взаємодій колоїдних частинок у рідинних кристалах; досліджено вплив зовнішнього потенціалу на спінові стани електронів (вкрай важливо для спінтроніки – розділу електроніки, що використовує спінові змінні електронів); методом атомістичної молекулярної динаміки досліджено взаємодію молекул поліамінів з макромолекулою ДНК (важливо для розуміння природи функціонування ДНК); з’ясовано вплив макрочастинок на електромагнетні флуктуації в складній плазмі.
Результати досліджень останніх п’яти років опубліковано у більш ніж 900 наукових статтях, з яких понад 700 в престижних зарубіжних наукових журналах. Видано 10 монографій, 3 збірники наукових праць. Роботи науковців визнаються науковою спільнотою в Україні і за її межами, про що свідчить високий рівень цитованості наукових публікацій працівників інституту. Підтвердженням цього є також численні відзнаки міжнародних наукометричних баз, зокрема Web of Science Awards Ukraine, якими інститут був удостоєний у 2016р. у номінації “Найбільш цитована наукова академічна установа (за нормалізованими показниками)”, у 2018 р. в категорії “Organization with the most influential research 2018” і у 2019р. в номінації “Science influence leader: Physics”, а також відзнака Scopus Awards Ukraine 2018 в галузі природничих наук. Про вагомість наукових результатів також свідчить той факт, що, за даними Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, 10 науковців нашого інституту щороку потрапляють до рейтингу 100 найбільш цитованих вчених України
Науковці Інституту протягом останніх п’яти років були відзначені низкою нагород. Серед них, зокрема, Державна премія України в галузі науки і техніки за 2019 р., Золота медаль академіка В.І. Вернадського, три премії імені видатних вчених НАН України, дві премії для молодих вчених НАН України
Щороку співробітники Інституту читають близько 20 курсів лекцій у київських ЗВО.
Маємо усталені творчі зв’язки з багатьма вітчизняними і закордонними колегами.
Одним словом, працюємо і намагаємося бути гідними фундатора нашого інституту – всесвітньовідомого математика і фізика-теоретика академіка Миколи Миколайовича Боголюбова та продовжувачів його справи ‒ академіків Олександра Сергійовича Давидова, Олексія Григоровича Ситенка, Остапа Степановича Парасюка.
<strong>Анатолій Глібович Загородній</strong>
директор Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України
ФІЗИК-ТЕОРЕТИК І ОРГАНІЗАТОР НАУКИ, АКАДЕМІК НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ, ДОКТОР ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОР, ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТ НАН УКРАЇНИ, ГОЛОВА КОМІСІЇ ПО РОБОТІ З НАУКОВОЮ МОЛОДДЮ НАН УКРАЇНИ
Від редакції: наступного тижня читайте інтерв’ю Анатолія Загороднього «Граніту науки», у якому він розповів про своє бачення організації науки в Україні (як кандидат на посаду наступного президента НАН України, за якого голосуватиме чинний президент академії Борис Патон) та місця молоді в ній зокрема.
_________________________________
Наш канал Телеграм:
https://t.me/granitnauky