Іксанов Олександр Маратович — український математик та кібернетик, що працює у галузі теорії ймовірностей та теорії випадкових процесів; доктор фізико-математичних наук (2007), професор (2011), завідувач кафедри дослідження операцій факультету комп’ютерних наук та кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2014). Автор двох монографій, понад 100 наукових статей, h-index Scopus = 14. Член редакційної колегії журналу “Theory of Probability and Mathematical Statistics“. У даний час науковий керівник держбюджетної теми «Асимптотичні властивості гіллястих та еволюційних процесів» та проєкту НФДУ «Асимптотичні режими збурених випадкових блукань: на межі сучасної та класичної теорії ймовірностей».
— Олександре Маратовичу, щоб більше познайомити Вас з нашими читачами, розкажіть трохи про себе. Чому вирішили поступати на кібернетику, і як прийшли у науку? У дитинстві/юності могли б собі уявити, що будете займатися математикою чи навіть кібернетикою?
— Я народився у Києві, і все моє життя пов’язане з Києвом. Я пишаюся тим, що є киянином, і тим, що мої діти успадкували це почуття.
Я навчався у математичному класі школи №171 на Печерську, що нині називається ліцей «Лідер». Починаючи з 6-го класу моїм вчителем математики був Еміль Ісаакович Дубелірер. Він був абсолютно відданою шкільній математиці та нашому класу людиною. У старших класах, завдячуючи йому, я хотів стати вчителем математики у школі. Його метою, якої він досяг, було вдале складання іспиту з математики при вступі до БУДЬ-ЯКОГО інститута/університета на той час Радянського Союзу кожним учнем нашого класу. Я отримав ґрунтовні знання шкільної математики, що дозволило мені почуватися досить вільно у першому та частково другому семестрах навчання в університеті. Культ олімпіад у той час у нашій школі ще не був насаджений. У старших класах школи я посідав призові місці на міських олімпіадах з математики, проте активної участі в олімпіадному русі не брав ні тоді, ні потім.
Після закінчення школи у мене не було сформованої думки щодо того, чим би я хотів займатися у житті. Мої батьки запропонували мені вступати на факультет кібернетики Київського національного університета імені Тараса Шевченка. Я не заперечував. Хоча я і закінчив факультет із червоним дипломом, я не докладав серйозних зусиль ані до навчання, ані до занять математикою. З іншого боку, я намагався не пропускати лекції з тих математичних дисциплін, що мені подобалися та досконало викладалися. У ті часи я жив активним студентським життям, із зацікавленістю спостерігав за істотними змінами у житті країни та суспільства (моє навчання прийшлося на початок 90-х) та, перебуваючи на старших курсах університету, час від часу неофіційно працював.
Після закінчення університету я ще рік знаходився у пошуках себе, доки нарешті знову таки батьки наполегливо не запропонували мені вступити до аспірантури. Після нетривалих коливань я погодився. Вступивши до аспірантури і отримавши перші завдання від свого наукового керівника Олега Калениковича Закусила, я зрозумів, що у мене немає необхідних знань для серйозних занять математикою. Роки два я вивчав супутню літературу та швидко поповнював свій багаж знань з аналізу та теорії ймовірностей. На відміну від сьогодення у той час вільного доступу до іноземної літератури не було. Саме тому доводилося докладати до отримання необхідної інформації досить великих зусиль. У процесі роботи я відчув, що хочу і можу стати професійним математиком у галузі теорії ймовірностей. Вже на першому році перебування в аспірантурі я почав викладати на кафедрі дослідження операцій. З цією кафедрою пов’язане все моє професійне життя. Протягом останніх років я серед іншого викладаю спеціальний курс з теорії відновлення (розділ теорії ймовірностей). Мені подобається викладати цей курс, подобається працювати із студентами, які демонструють жагу до знань. Але я гадаю, що я у першу чергу вчений, і тільки у другу — викладач.
— Нещодавно ви отримали Премію Іто 2022 за статтю у співавторстві з професором Андрієм Пилипенком, з чим Вас ще раз вітаю! Як значиться, премія присуджується кожні два роки і відзначає значний внесок у розвиток теорії або застосування стохастичних процесів. Розкажіть, у чому полягає ваш внесок, який був так високо оцінений міжнародним науковим співтовариством, і яке він має практичне застосування?
— Дуже дякую за вітання! Андрій Пилипенко та я розв’язали відкриту проблему, що цікавила багатьох дослідників. Графік Броунівського руху, що є вкрай іррегулярним, можуть уявити собі багато людей, які є далекими від математики. Вже досить давно був побудований косий Броунівський рух, що є модифікацією Броунівського руху при виходах з нуля. Броунівський рух належить класу стійких процесів Леві. Ми побудували косий стійкий процес, що є аналогом косого Броунівського руху. Основна складність на цьому шляху полягала у тому, що на відміну від Броунівського руху, траєкторії всіх інших стійких процесів Леві є розривними. З цією тематикою мене познайомив у свій час Андрій Пилипенко.
Хочу підкреслити, що саме Андрій був рушійною силою при підготовці статті, що була відзначена премією Іто. Відповідаючи на питання про практичні застосування, вчені, що займаються чистою наукою, вимушені вдаватися до всіляких спекуляцій. Оскільки я вважаю, що займаюся чистою математикою, то скажу тільки, що наш результат має застосування. Реалізація ж цього положення залишиться практикам.
– Математики люблять цитувати Гауса, стверджуючи, що «математика – цариця наук». А яка ваша думка с цього приводу?
— Моя донька має гуманітарний склад розуму і працює у галузі журналістики. Проте у свій час ми з дружиною вирішили, що їй варто навчатися у математичній школі, а потім продовжити навчання на факультеті комп’ютерних наук та кібернетики. Я гадаю, що це був правильний вибір. Гуманітарна спрямованість доньки збагатилася логікою та чіткістю, які притаманні математиці. Це є частковою відповіддю на ваше запитання. Я вважаю, що математика є однією з важливих природничих наук. Хоча якщо б не було фізики, хімії, біології тощо, то математика залишалася б річчю у собі. Сучасна математика спрямована на побудову моделей реальних явищ, що вивчаються згаданими вище науками, та їхній аналіз.
– Сьогодні математику відносять до однієї із найбільш затребуваних галузей науки, зокрема через швидкий розвиток технологій на основі штучного інтелекту. А що стосується кібернетики? У яких сферах фахівці-кібернетики сьогодні затребувані? І, ймовірно, ця спеціальність включає роботу на стику наук?
— Я працюю на факультеті комп’ютерних наук та кібернетики. Факультет пропонує навчання за 4-ма базовими спеціальностями. Одна з них «Прикладна математика» — і наша кафедра «Дослідження операцій» відповідає саме за цю спеціальність. Наші найкращі випускники є вкрай затребуваними, працюють у різноманітних галузях та, наскільки я знаю, є добре забезпеченими людьми. Мабуть, найбільше число наших випускників займаються актуарною та банківською справою і працюють в IT галузі. Багато з них стикаються із побудовою математичних моделей у повсякденній роботі. При бажанні охарактеризувати нашого середнього випускника одним словом спадає на думку слово «універсальність».
— Розкажіть над чим ви зараз працюєте? Бачила повідомлення у Мюнстерському університеті (Німеччина), що у березні цього року ви стали його науковим співробітником і працюватимете над програмою університету. Розкажіть про це докладніше.
— Я познайомився із Герольдом Альсмаєром — професором Мюнстерського університета — у 2004 р. На сьогодні з ним та його колишнім учнем Маттіасом Майнерсом нас поєднують дружні стосунки. Герольд має наукові інтереси, які є досить близькими до моїх. З 2005 р. я один чи два рази на рік відвідував Мюнстерський університет за запрошенням Герольда.
Під час кожного такого візиту ми розв’язували або намагалися розв’язати задачі, які пропонував один із нас. Розв’язання деяких із таких задач призводили до спільних публікацій. Суть мого тритижневого візиту до Мюнстера у березні 2023 р. ідейно не змінилася. Просто у цей раз змінився формат фінансування цього візиту. Як наслідок, мене було названо гостьовим професором-дослідником, а відповідна інформація була розташована на сайті математичного факультету. У мене була цікава задача, на яку у мене не було часу у Києві. Ця задача була розв’язана у березні 2023 р. у Мюнстері у процесі плідних обговорень із Герольдом та Захаром Каблучком (також професором Мюнстерського університета). За результатами проведеного дослідження ми зараз готуємо статтю. Також, перебуваючи у Мюнстері, я взяв участь у якості запрошеного доповідача у конференції з дискретних випадкових структур. Я був радий побачити наживо моїх колег та товаришів із різних європейських країн. Це була наша перша зустріч у постковідний час.
— Сьогодні у зв’язку з війною багато вчених поїхали з України, хтось має намір повернутися, але деякі планують продовжити свою наукову діяльність закордоном. Як ви вважаєте, як надалі розвиватиметься наука в Україні? Чи можемо ми очікувати, що у майбутньому буде більше спільних проєктів з іноземними колегами? Можливо, поточні події стануть стимулом переглянути/реформувати інститут університетської науки у нашій країні (та й академічна наука вже давно вимагає трансформації, про що вже давно говорили деякі академіки НАН України)?
— Я гадаю, що кожен активний вчений, який працює над актуальними проблемами у галузі природничих наук, може сам знайти іноземних партнерів та відповідно спільні проєкти та гранти. Я користуюся цією тезою з 2001 року. Наприкінці 2022-початку 2023 р. з’явилися численні гранти, що спрямовані саме на українських вчених. Я був у захваті, коли у 2020 р. національний фонд досліджень України (НФДУ) розпочав фінансування проєктів українських вчених, пропонуючи при цьому цілком достойну оплату. У 2022 р. фінансування було призупинене, проте саме зараз його планують відновити. Хочу підкреслити, що тематика, на якій базується наша стаття, що була відзначена премією Іто, є однією із складових нашого проєкту НФДУ. Якби НФДУ не оголосив у 2020 р. конкурс, і наш проєкт не виявився б переможцем конкурсу, то малоймовірно, що стаття про косий процес Леві була б написана Андрієм Пилипенком та мною, і що ця стаття отримала б престижну нагороду.
Я дуже хотів би, щоб наша держава активніше сприяла розвиненню науки, зокрема, щоб знайшовся механізм для збереження в Україні талановитих молодих вчених.
Я радий, що мої учні, колишні та поточні, залишаються або планують залишатися в Україні, хоча без сумніву вони б легко знайшли собі гарну роботу за кордоном. Для мене це є свідченням справжнього патріотизму.
✒️Підписуйтеся на наш Telegram канал “Гранит науки”
📩У нас є сторінка на Facebook
📩Журнал «Граніт Науки» у Тeletype
📩Надіслати статтю unbelievablesci55@gmail.com
📩Написати редактору glavred@un-sci.com