Публікуємо до уваги читачів «Граніту науки» деякі думки директора Головної астрономічної обсерваторії НАН України, члена Президії НАН України академіка Ярослава Степановича Яцківа щодо майбутнього державної національної академічної установи напередодні перевиборів президента.
Шановні колежанки та колеги.
В Україні – карантин. Є вільний час (хоч я щоденно буваю в ГАО НАН України, але тут малолюдно, тихо і затишно), щоб подумати про те, що відбувається у світі та навколо нас. До мене на фоні такого умовного спокою приходить усвідомлення, як швидко змінюється світ і виникає одвічне запитання, що нас очікує в майбутньому. Не буду тут торкатися глобальних проблем людства, а хочу тільки висловити деякі думки про наукову сферу та її флагмана – НАН України.
«Навіщо Україні потрібно розвивати свою науку?» – це стаття академіка НАН України Володимира Семиноженка в газеті «День» від 7 лютого 2020 року, в якій наведені переконливі аргументи на користь власної науки в незалежній державі. Я тут можу тільки добавити: «Якщо суспільство прагне успішного майбутнього, йому необхідні перспективні технології, які може забезпечити тільки власна наука та відповідна інноваційна політика держави».
На жаль, за останні десятиліття ця теза не стала дороговказом для очільників нашої держави. Про негаразди у науковій сфері ви всі добре знаєте. І все-таки про один із них я ще раз хочу нагадати (він був оприлюднений мною на зустрічі з п’ятим Президентом України Петром Порошенком): «В Україні сьогодні відсутня належна пошана до тих, хто створює і реалізує проекти майбутнього, – а це наука, освіта та культура. Незаможна (і навіть бідна) людина може бути науковцем (і так зараз є) тільки тому, що мріє про вдосконалення нашого життя. А ось коли вона усвідомлює, що стає об’єктом зневаги, то принижена і ображена, вже не здатна висувати нові ідеї та вирішувати фундаментальні проблеми».
Та і сьогодні у словах та діях шостого Президента України Володимира Зеленського чомусь не відчувається розуміння науки і технологій для розвитку економіки та подолання коронавірусної кризи в Україні (я також писав В. Зеленському листи з конкретними пропозиціями, отримував ввічливі відповіді від Офісу Президента… а дій не побачив).
Все вищезгадане відноситься до наукової сфери України взагалі.
А що ж із НАН України? Чи омине її посткоронавірусна криза? Думаю, що «НІ». Ця думка обумовлена зовнішніми та внутрішніми чинниками. Перші зрозумілі – науково-технічна сфера ніколи не входила до числа пріоритетів розвитку незалежної України. Другі більш дивні, як для дослідницької інституції- стійкий консерватизм системи НАН України. В цьому я неодноразово переконувався, зокрема маючи гіркий досвід спілкування з колегами та очільниками НАН України напередодні проведення запланованих на квітень цього року Загальних зборів НАН України та виборів її керівного складу. Дійшло навіть до того, що мене охрестили «п’ятою колонною» в системі НАН України (може я і є «п’ята колонна», але в іншому розумінні цього вислову – в намаганні ініціювати зміни в системі НАН України).
Про це я висловлювався ще у 2012 році на симпозіумі з наукознавства:
1.Основні принципи формування Академії наук України, запропоновані В.І. Вернадським, були єдино правильними та надзвичайно актуальними для України початку ХХ ст.
2. Академія наук України намагалася їх реалізувати в своїй діяльності, у тому числі сприяла розвитку продуктивних сил держави та її технологічного рівня, особливо у 60-70 ті роки ХХ ст.
3. Водночас, із плином часу наукова система України, і Академія наук України зокрема, повинні були еволюційно (а не революційно) удосконалювати свою структуру, підвищувати рівень наукових досліджень відповідно до стану економіки держави та світових наукових стандартів. На жаль, цей процес то розпочинався,то знову затихав.
4. Сьогодні наука в Україні не визнається (за В.І. Вернадським) «державно важливою справою».
Отже, я вважав та вважаю, що в системі НАН України потрібні зміни, а саме: більша відкритість при прийнятті рішень та розподілі фінансування, підвищена вимогливість до результативності наукової праці, послідовна ліквідація неефективних установ тощо. Про все це на своїх засіданнях говорили члени Ініціативної академічної групи «Наука та Інновації» (ІАГ «Н&І»), створеної спільно Відділенням фізики і астрономії НАН України і Українським міжнародним комітетом з питань науки і культури при НАН України.
Так, це громадська ініціатива небайдужих науковців, які прагнуть зробити свій внесок у розвиток наукової сфери України. ІАГ «Н&І» готувала та подавала пропозиції до Уряду та Верховної Ради України (деякі з них були прийняті), до Стратегії розвитку науки (академіку А.Г. Загородньому), до Закону «Про наукову та науково-технічну діяльність» (академіку В.П. Горбуліну), а також про можливі зміни до Статуту НАН України (до Статутної комісії НАН України).
І ось тут, як реакція на пропозиції до змін Статуту, проявилося дуже багато непорозумінь та звинувачень ,зокрема і на мою адресу( Можливо, в цьому є і моя провина як співголови ІАГ «Н&І»). Мабуть, не варто було б «Довершувати чужу брехню ганьбою оправдань» (Б. Пастернак), але я змушений це робити, оскільки:
1. Я ніколи не пропонував проводити квітневі збори НАН України за якимось новим Статутом. Так, була пропозиція ІАГ «Н&І», з якою я погоджувався, провести спочатку вибори президента НАН України у квітні та продовжити повноваження членів Президії НАН України до осені 2020 року. За цей час була б можливість новообраному президенту сформувати свою «команду» та активізувати роботу Статутної комісії НАН України з подальшим обговоренням можливих змін на Загальних зборах НАН України. На нараді у президента НАН України академіка Б.Є. Патона ця пропозиція була визнана як така, що не може бути реалізована. Я з цим погодився.
2. Я ніколи не применшував (як це робили інші в ЗМІ) прагнень президента НАН України та членів президії НАН України у надзвичайно складний час налагодити ефективну роботу академії. Але я завжди відкрито висловлював свою думку про необхідність пришвидшення змін у системі НАН України.
3. Кожна людина сприймає ту чи іншу пропозицію через складний спектр власних поглядів та уявлень. Тому я розумію, що все сказане мною було та є лише відображенням моїх суб’єктивних вражень щодо місії НАН України та виборів її президента (з моїми думками на цю тему можна познайомитися на сайті ГАО НАН України).
4. Я завжди прагнув дотримуватися поради А. Айнштайна: «Навіть якщо я вважаю думку іншого помилковою, я повинен подумати про її причину заради того, щоб зрозуміти».
Отже, у підсумку, «маємо, що маємо». Загальні збори НАН України скоріш за все відбудуться осінню цього року. Маємо час обговорити програми кандидатів на посаду президента НАН України та попрацювати над можливими змінами у системі академії, зокрема і над змінами Статуту НАН України. Це вкрай необхідно, щоб зняти напругу у науковому співтоваристві та не допустити подальшого приниження ролі НАН України у житті нашої держави. Було б добре навіть підготувати окремі поради новообраному президенту НАН України, щоб допомогти йому на перших порах здійснити правильні кроки з оптимізації діяльності академії. Попереду нас усіх чекає ще багато роботи.
Я передбачаю типову реакцію на це звернення всіх тих, хто шукатиме ту ньому якісь таємні умисли, або хто в усьому сумнівається. Для таких я нагадаю китайську мудрість: «Тим, хто звик за кожним кроком боязко оглядатися, не вдасться пройти навіть короткий шлях».
На все добре, з повагою, Ярослав Яцків
