«Граніт науки» скористався нагодою під час урочистого відкриття Гамовської конференції в Одесі та взяв інтерв’ю в одного з найзнаніших та найвпливовіших вчених України, людини з кола творців «українського» космосу Ярослава Яцківа.
У жовтні Ярослав Степанович, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України, відзначить своє 80-річчя та покине один зі своїх громадських постів — президента Української астрономічної асоціації. УАА була створена ним 1991 року разом із тодішнім директором Астрономічної обсерваторії Київського університету Володимиром Тельнюком-Адамчуком з метою координації астрономічних досліджень в Україні.
-Ярославе Степановичу, директор Інституту космічних досліджень Олег Федоров у своїй доповіді на пленарному засіданні сказав, що Україна вже давно не космічна держава. Яка у Вас думка щодо цього?
-Перш за все, треба дати означення тому, що таке космічна держава. В колишньому розумінні це держава, яка вміє розробляти та виготовляти ракетоносії, вміє їх запускати, робити супутники та їхнє корисне навантаження – словом, вміє здійснювати повний цикл. Оце вважалось космічна держава. Таких у світі дуже мало. З часом поняття «космічна держава» дещо модернізувалося. ЄС, наприклад, в цілому є «космічною державою», та кожна окрема країна ЄС також вважає себе такою, хоч і не має повного циклу, а здійснює тільки його окремі етапи.
Україна була космічною державою у складі Радянського Союзу. Ми у Дніпропетровську виготовляли ракетоносії, ми спільно використовували Байконур, створювали космічні апарати, працювали над програмою МКС, наш космонавт Леонід Каденюк робив унікальні експерименти, які були ініційовані Єлизаветою Курдюм з Інституту ботаніки НАН України. Головна астрономічна обсерваторія, яку я представляю, брала участь у декількох великих космічних проектах СРСР. Зокрема, разом з московським інститутом ІЗМІРАН ми досліджували зміни випромінювання Сонця на космічному апараті «Коронас». Найбільш успішним радянським космічним проектом було дослідження комети Галлея (проект «Вега»), 1986 рік. Після цього були спроби запустити космічні кораблі «Марс» і «Фобос» — безуспішні.
- То з чого почався незалежний «космос» України?
-Я був той, хто його створював. Тоді стало питання, як бути з космічною галуззю України. Адже українські вчені, конструктори, виробники були причетні практично до всіх важливих космічних проектів СРСР. В Україні було розроблено і виготовлено, а потім і запущено в космос, понад 300 ракет-носіїв та близько 400 космічних апаратів різного призначення. За оцінками експертів, Україна успадкувала майже третину потужного космічного потенціалу Радянського Союзу, який не мала права втратити. На різних рівнях владних структур, в тому числі в АН УРСР, Комісії з космічних досліджень, яку я тоді очолював, обговорювалась подальша доля космічної галузі України.
Космічне агентство України було створене 29 лютого 1992 року (як розумієте, цю дату ми можемо відзначати лише щочотири роки – так вийшло). Його помилково тоді назвали «національне», за прикладом NASA. Та в Штатах national це «загальнодержавний», а в нас це властивість ідентичності. Університети не слід називати національними, бо в тій самій Одесі більше євреїв, росіян і індусів, мабуть, навчаються.
- Я не знала, що Ви такий прискіпливий до філологічних питань!
-А як же. Я беру участь у громадській діяльності, зараз керую захистом єврейства у меморіальному заповіднику «Бабин Яр». Концепція московських євреїв, які готові підтримати її 100 мільйонами доларів, повністю не підходить для держави Україна. Наша концепція говорить про те, що Бабин Яр – це трагедія всієї історії України, не тільки євреїв, які нібито постраждали, а українці допомагали знищувати їх. Тому робити з нього музей Голокосту недоречно. Так вважає також спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, правозахисник Йосип Зісельс.
— У Вас надзвичайно широке коло діяльності, Ярославе Степановичу! То повернімося до незалежно-української історії космосу.
— Коли Україна стала незалежною, були перші потуги запустити супутники дистанційного зондування. Це найменше, з чого ми могли почати. Я вважав, що космічне агентство має бути організаційно саме типу NASA: координувати підприємства, але не мати їх. Хтось повинен думати про стратегію, розширювати горизонти бачення розвитку. Зараз все потонуло у бюрократичній, бухгалтерській, плановій роботі, а політику формувати нема кому. Більше того, недавно прем’єр-міністр Денис Шмигаль дозволив собі прийняти рішення про відміну всіх науково-технічних програм, в тому числі і Загальнодержавної космічної програми. Тут він перевищив свої повноваження, бо затверджує і може припинити таку програму лише Верховна Рада. Ми написали та направили своє заперечення, та вже три роки фінансування «космосу» в Україні немає.
- На цьому тлі досить яскраво виділяються здобутки директора Національного (знову ж таки!) центру управління та випробувань космічних засобів.
—Володимир Присяжний добився собі окремого бюджетного фінансування і дещо робить – зокрема, і щодо контролю за космічним простором. Він просто підплачує нашим бідним астрономам по півставки за те, що вони ведуть спостереження, в інтересах Центру, штучних супутників Землі. Ну, скористався тим, що люди хочуть щось заробити. Але я не підтримую такий підхід, бо вважаю його недержавним. Доцільніше було б запроваджувати певні договірні умови між Національним центром та тими обсерваторіями, які ведуть регулярні спостереження об’єктів навколоземного космосу.
— На Вашу думку, що може реально робити Україна, поки Росія зі Штатами змагаються за космічні запуски?
— Росія безнадійно відстає навіть від Індії. Америка більше не платитиме їй величезні гроші за запуск, і коштів на розвиток космічних проектів стане значно менше, як би не бив себе в груди Дмитро Рогозін.
Наша справа – розвивати те, що ми можемо: це двигуни на закордонні ракети-носії типу «Антарес» і «Вега», космічні кораблі Європи та Америки. «Повітряний старт» з «Мрії» та легких ракет. З Канадою наразі ведуться перемовини, бо в Бразилії все рухнуло, як вам відомо. Україна вміє робити математичне забезпечення для ДЗЗ – дистанційного зондування Землі. Ми можемо запропонувати цікавий проект для космічного поселення на Місяці й вивчення оберненої сторони Місяця, за допомогою унікального досвіду декаметрової астрономії РІ НАНУ. Наше завдання ввійти партнером сильних країн у їхні проекти. Робити те, що ми вміємо робити.
Ми досі займаємо провідні позиції в світі у галузі декаметрової астрономії. Це система «Уран» — велетенські антенні поля під Харковом. Європа хоче нас перегнати проектом «Лафар», та НАНУ бореться за те, щоб ми не відстали, і модернізує «Уран».
Багато обладнання залишилося на телескопі РТ-22 в Сімеїзі, це те, що значно сповільнило наш розвиток.
Українські вчені та конструктори підготували два унікальних проекти: «Іоносат-мікро» (мета – дослідження іоносфери, в тому числі прогнозування землетрусів) та «Аерозоль.ua» (вивчення змін клімату). Їх фінансувало трошки КБ «Південне», та зараз воно саме в тяжкому стані. Зараз ми на повному роздоріжжі.
—Розкажіть, чи склалися у науковців стосунки із молодим головою Космічного агентства, одеситом Володимиром Усовим? Чи є порозуміння, чи рухаєтеся ви одним курсом?
-Я з ним майже не контактую. Його дій я не розумію. З першого ж дня він зі мною не погодився. Коли він прийшов до влади, то сказав – все будемо по-новому робити. І втратив 3 роки, втратив всі корисні надбання, втратив повагу до себе. В будь-якому разі, на нас чекають зміни, оскільки новопризначений віце-прем’єр-міністр Олег Семенович Уруський, міністр стратегічних галузей промисловості, який має досвід управління космічною сферою, планує створити два холдинги: перший це будуть оборонні системи України, на базі Укроборонпрому, а другий – аерокосмічний, в який увійдуть установи теперішнього Державного космічного агентства. Чи буде продовжувати Усов очолювати ДКАУ, я зараз сказати не можу.
Нещодавно ми бачилися з ним у Житомирі на святкуванні 50-річчя Музея Сергія Корольова. Гарно виступає, дуже сучасний – та, як кажуть в нас на Західній Україні, «якщо є слово, має бути чин». А от чину, тобто дії, в Усова немає.
- Ярославе Степановичу, а що Ви думаєте з приводу обрання нового президента НАНУ?
-В 2017 році я й сам висувався на вибори… Це питання майбутнього української держави. Всі п’ятеро кандидати відомі вчені, мають досвід організаційної роботи – як обрати з них найбільш достойного? Зараз ми Відділенням фізики та астрономії НАН України та очолюваним мною Українським міжнародним комітетом з питань науки і культури організували ініціативну групу «Наука та інновації», на засіданнях якої протягом літа заслуховували кандидатів на посаду нового президента. Першим нашим гостем був академік Анатолій Завгородній, дуже достойна, гречна людина, відомий фізик-теоретик, він з повагою та увагою вислухав усі наші критичні зауваження рекомендації. Потім виступав Володимир Семиноженко – ініціативний, впевнений у собі, революційний, може здійснити реальні зміни в НАНУ, але є певні побоювання у академічної спільноти. В разі його обрання, йому слід було оточити себе досвідченими радниками, і справа піде. Третім виступав В’ячеслав Гончарук, директор Інституту колоїдної хімії та хімії води, він звернув увагу на проблеми забезпечення водою України та необхідності проведення певних досліджень. Конкретних пропозицій щодо можливих змін в НАНУ він не навів. Останнім був у нас Сергій Комісаренко – людина знана й поважна, може забезпечити міжнародний престиж Академії наук та підсилити увагу до найактуальнішої зараз проблеми: науки про життя. Богдан Данилишин, у зв’язку що він планував подаватися на пост голови Нацбанку, поки в нас не виступав. Група прийняла рішення колективно нікого не підтримувати, кожен має право сам на свій голос – та ми допомагаємо кандидатам визначитись зі своїми пріоритетами.
Вибори, на мій погляд, раніше листопада не відбудуться.
В цілому ж підсумую так. Я знаю цей народ: тебе слабкого поважати не будуть.
