«Мерло-Понті живий». Філософський начерк

Представити філософа, яким захоплювалась післявоєнна інтелектуальна Франція, дуже важко в нашому суспільстві. Оскільки пересічне українське бачення суспільних авторитетів далеке від французького, особливо тогочасного. Нас може привабити успішний політик, бізнесмен, релігійний діяч або представник шоу-бізнесу, проте філософ навряд. Цей ефект філософської нечутливості українського сьогодення підсилюється також неприйнятністю лівих інтелектуалів, до яких однозначно належав [Жан Жак] Морис Мерло-Понті ( Merleau Ponty) (1908-1961). Однак, попри це я спробую.

Не хотілося б і у виключно історичному вимірі підходити до презентації такої великої фігури у філософському просторі, оскільки потрібно окреслити також головні ідеї французького мислителя, що переживають справжній ренесанс в сучасному світовому інтелектуальному житті.

І. Інтелектуальний портрет.

 На фоні Сартра (Sartre) і де Бовуар (de Beauvoir). «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Думаю, що ця відома максима послугує мені для формування більш-менш цілісного образу французького філософа Мориса Мерло-Понті. Звісно, я не зможу перерахувати усіх його друзів, проте визначу найбільш значущих для розуміння масштабу персони. Передусім це всесвітньо відомий інтелектуал, філософ і письменник Жан Поль Сартр, з яким він одразу познайомився на своєму першому році навчання в «Еколь Нормаль Суперіор» (l’ENS) 1926 року і дружба та співпраця з яким тривали аж до розриву за політичними мотивами в 1953 році. І Симона де Бовуар, з якою він сам познайомився 1927 року. Цей інтелектуальний трикутник визначав знакові події як їхнього, так і суспільного життя. Це втілилося у створення інтелектуального видання лівого спрямування «Сучасні часи» (Les Temps modernes). Провідною темою завжди була тема стосунку політики і філософії крізь призму осмислення і реалізації ідей марксизму і комунізму. Ця тема набула настільки витончених і екзистенційних рис серед  учасників її обговорення, що дуже важко зрозуміти нам з нашої сучасної позиції, що можна і треба розділяти марксизм і комунізм. Мерло-Понті був надто переконаним комуністом, щоб не помітити брак нової філософської думки для підтримки комуністичних ідеалів. Саме це він і закидав Сартру – його ортодоксальний «большевізм» як реакцію на цензурування і інтелектуальну узурпацію в керівництві виданням. Тобто Сартр для Мерло-Понті став марксистом, що нехтує комунізмом, задля політичної вигоди.

Морис Мерло-Понті із Симоною де Бовуар, 1930 рік, Париж

На фоні Леві-Строса (vi-Strauss). Широка відкритість Мерло-Понті до інтелектуальних пошуків, його теоретична гнучкість привела його завдяки Симоні де Бовуар до знайомства в 1929 році і в подальшому дружби з Клодом Леві-Стросом, одним з найвидатніших антропологів ХХ століття, засновником методології структуралізму, який присвятив свою роботу 1962 року «Дике мислення» (La Pensée sauvage) померлому другові (Мерло-Понті раптово помер за своїм робочім столом в травні 1961 року). Ця дружба характеризує Мерло-Понті як мислителя, що постійно цікавився науковими дослідженнями науки про людську природу. Уже з 1933 року він починає вивчати фізіологічні дослідження сприйняття, феноменологію (Гусерль (Husserl), Фінк (Fink)), психологію (Ґельб (Gelb), Ґольдштейн (Goldstein)), нейрологію (фон Монаков (von Monakow), Рауль Мурґ (Mourgue), Анрі Пьєрон (Piéron)), англійських і американських філософів-«реалістів», психологію дитини (Піаже (Piaget), Меї (Meili) і Тоблер (Tobler), Кофка (Koffka)) і, звісно, зовсім нову на той час гештальт-психологію (Кофка (Koffka), Колер (Kölher), Вертгаймер (Wertheimer)). Проте в центрі уваги французького філософа і релігійний досвід: штудіювання курсу Алєксандра Кожева (Kojève) «Релігійна філософія Геґеля» в Сорбоні, співпраця  з домініканським виданням «Інтелектуальне життя» (La Vie intellectuelle) і лівим католицьким виданням «Дух» (Esprit) під керівництвом відомого персоналіста Еманюеля Муньє (Mounier) і, звісно, регулярні інтелектуальні зустрічі у видатного філосософа-екзистенціаліста Ґабріеля Марселя (Marcel), концепція «онтологічної комунікації» якого стала дороговказом для першої теоретичної роботи Мерло-Понті «Структура поведінки» (La Structure du comportement) 1942 року.

Далі буде головна феноменологічна робота «Феноменологія сприйняття» (Phénoménologie de la perception) 1945 року як підсумок цих широких інтелектуальних пошуків, які сміливо в межах сучасного інтелектуального контексту можна назвати міждисциплінарними. І це не все, оскільки слід ще додати вражаючі дослідження мистецтва і візуального досвіду, які може презентувати робота «Око і дух» (L‘Oeil et l’esprit) 1960 року, написана для першого номеру журналу «Французьке мистецтво» (Art de France) незадовго до смерті французького філософа.

Обкладинка першого окремого видання «Око і дух»

ІІ. Головні риси філософської концепції.

Мерло-Понті був для Франції головним феноменологом, проте не першим, на місце якого міг би претендувати Сартр, який вчився свого часу безпосередньо в Німеччині. Феноменологічна філософія Гусерля (Husserl), Гайдеґера (Heidegger), Шелера (Scheler), Фінка (Fink) стала для Мерло-Понті важливою сферою пошуків нового філософського вчення про людину з новим гуманістичним поштовхом планетарного масштабу. Не дарма він називає феноменологію в передмові до «Феноменології сприйняття» інтелектуальним рухом, притаманним  філософії як такій і людству загалом, а не просто черговою концепцією чи методологією. Проте особливою ознакою нової феноменології є вчення не про свідомість і умови можливості досвіду як в трансценденталізмі на кшталт Кантового, а про світ і умови реальності досвіду. Це означає, що чіткі думки про світ ніколи не можуть замінити різноманітні чуттєві переживання світу. Такий інтелектуальний хід неможливо реалізувати без розробленої філософії тіла і його досвіду. Тіло є медіумом буття, без якого ми не можемо себе віднайти в світі. І цей первинний досвід знаходження, або орієнтування, передує будь-якій свідомій розумності. Таким чином мова йде про тілесну розумність і практичну організованість, яка слідує світоустроєві. Важливо зрозуміти, що тілесне буття в світі людини нагадує мистецтво існування, а не природний детермінізм, людина створює свій власний спосіб існування, має стиль і смак до життя, так би мовити, а не просто є цілком зануреною в природне існування за допомогою інстинктів. Це і є справжня, дійсна свобода, а не абстрактна, яку утверджує і про яку говорить ідеалізм. Екзистенційна філософія і є, за Мерло-Понті, вченням про таку свободу, жодним чином не ірраціональну, а навпаки таку, що сприяє людству в пошукові сенсу, людству, яке з’явилося завдяки природному випадкові.

Морис Мерло-Понті

ІІІ. Ідейний спадок.

«Мерло-Понті живий» («Merleau-Ponty vivant») — так був названий номер «Сучасних часів» Жаном Полем Сартром в жовтні 1961 року, року раптової і передчасної смерті Мерло-Понті, де свої посвяти другові зробили Жан Іполіт (Hyppolite), Жак Лакан (Lacan), Клод Лефор (Lefort), Ж.-Б. Понталіс (Pontalis), Альфонс де Велен (de Waehlens) і Жан Валь (Wahl). І це пророча назва, оскільки ідеї Мерло-Понті знайшли своє місце в творчості і феноменологів – серед яких можна назвати французів Дюфрена (Dufrenne), Рішира (Richir), німця Вальденфельса (Waldenfels), американця Кейсі (Casey), данця Захаві (Zahavi), і структуралістів та постструктуралістів – наприклад, Фуко (Foucault) (за власними словами Фуко, він не пропустив жодного заняття з феноменологічної психіатрії, які проводив у Сорбоні Мерло-Понті), Дельоза (Deleuze) (для його концепції художнього мистецтва), Ґреймаса (Greimas)(для формування семіотики пристрастей), дослідників сучасної культури, таких як канадієць Тейлор (Taylor), француз Диді-Юберман (Didi-Huberman), біологічної еволюційної концепції пізнання чілійців Варелу (Varela) і Матурану (Maturana). Думки Мерло-Понті можна почути серед сучасних дискусій з приводу штучного інтелекту чи теорії свідомості, навколо embodied mind (втіленого розуму), в обговореннях з приводу трансгуманізму і технічного розширення тілесного досвіду, наприклад, в постфеноменології інструментального реалізму – американець Дон Айді (Ihde). Я вже не кажу, що з 80-90-х років ХХ століття почалися три взаємопов’язані інтелектуальні повороти – просторовий (spatial turn), перформативний (performatical turn), візуальний (pictorial/visual turn), які наразі складають інтелектуальний ландшафт сучасності і які не можливо було б уявити без унікального філософського доробку Мориса Мерло-Понті.

Автор статті: Володимир Приходько, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, викладач філософського факультету

__________________________
Читайте нас в телеграм 
https://t.me/granitnauky


Больше на Granite of science

Подпишитесь, чтобы получать последние записи по электронной почте.

Добавить комментарий

Больше на Granite of science

Оформите подписку, чтобы продолжить чтение и получить доступ к полному архиву.

Continue reading