Про Середньовіччя в українській науці

Ксенія Зборовська є засновницею руху Art of Mind – «Мистецтво розуму», якому у травні виповнюється два роки. Метою руху є залучення до обговорення актуальних філософських питань якнайбільшого кола людей. «Майданчик вільного інтелектуального пошуку», як називає ці зустрічі у середмісті Києва двічі, або й тричі на тиждень співробітниця Президії Національної академії наук України та відповідальний секретар журналу при Інституті філософії «Філософська думка». Філософську науку її команда бачить як інструмент для розширення кругозору та розкриття світу шляхом самостійного мислення, на противагу звичайній ситуації, в якій за людину все вирішується окремо від неї. Власним баченням стану української науки загалом пані Ксенія, медієвістка за фахом, поділилася і з нашим порталом – наводячи аналогії із Середніми віками.

«На базі нинішньої ситуації, коли мало хто з науковців дійсно робить щось актуальне, а не просту аналітичну розвідку, порівняння даних, переповідок, що винайшли за кордоном, минуле української науки хибно вважають «ніяким».  Це нагадує міф про середньовічні уявлення Землі. Про те, що Земля є сферичною, казав ще Аристотель. У Середні віки це знання нікуди не поділося. Та на початку 19 століття «батько американської літератури» Вашингтон Ірвінг написав книжку про Колумба, якою запевнив читачів, що той відправився у мандри саме аби довести, що Земля є круглою, а до нього цього знання як факту нібито не існувало. Насправді навіть у листах своїм спонсорам Колумб писав, що, на противагу загальному уявленню про Землю як кулю, йому здається, що вона «грушоподібна». Так само меншовартісність української науки була закладена імперською, а потім радянською пропагандою. Починаючи із 17 століття усі визначні наші уми вивозилися до Росії, вони забрали Феофана Прокоповича, Стефана Яворського й інших науковців до себе, розвивати власну науку – а тепер ще й наважуються на «батьків» дивитися зневажливо! Минуле української науки насправді було славним, чого не скажеш про сьогодення, коли охоту займатися нею відбивають ще зі студентської лави.

Нещодавно опублікований річний звіт Патона про фінансування Академії наук засвідчив, що з бюджетних видатків 77% йде на зарплатню науковцям. Себто це майже все. В той час як Черчілль навіть у роки війни стежив, аби витрати на економіку та военні видатки не дуже «з’їдали» науковий бюджет – «інакше навіщо це все», казав він. Поки наші вчені не матимуть кошти, аби виїжджати на конференції спілкуватись іноземними мовами, то навряд чи в українській науці щось зміниться».

***

«От є легенда про утиснення нещасної науки церквою в епоху Середньовіччя. Почнімо з того, що насправді свята інквізиція почалася із Відродження, це не є середньовічне явище. І бідний-нещасний Джордано Бруно, рушій науки, нібито був спалений за свої передові уявлення. Та насправді він був не науковець а містик, який намагався відродити єгипетську релігію, мріяв про створення власної церкви джорданістів, вважав Мойсея і Христа магами! Більшість текстів Бруно присвячена магії. Він пересварився з усіма – католиками, лютеранами, кальвіністами. Всі його листи починаються з вихвалянь, який він прекрасний і чудовий і як його всі не розуміють.

Твір Коперніка про геліоцентричну систему був насправді присвячений вирахуванню дати Великодня, і йому ніхто слова не сказав, він був монахом і помер спокійно у дуже поважному віці. Копернік, казав Бруно, як науковець молодець, але слід було йому піти далі в магію. При цьому небідний Галілей, який поширював ідеї Коперніка, у в’язниці ні дня не сидів, а сидів на дачі Медічі в Римі.

Це мені дуже нагадує нинішніх «мучеників від науки». Вони подають на конкурс езотеричні книжки про сакральність числа, якесь нагромадження езотерики з нумерологією й філософією, про трансцендентальних конів, про те що гендер є нацією – а потім, коли їхні «наукові праці» відхиляють, кричать, що все куплене».

***

«Маємо міф про упосліджене становище жінки у Середні віки: мовляв, сексизм, мізогінія. Але ця тенденція починається з Нового часу, що жінка не могла бути фахівцем і заробляти гроші. Уявіть собі медичний університет Середньовіччя, в якому викладають жінки, афроіспанці, араби і євреї. Це створена на базі монастирського госпіталю школа у Салерно, яка проіснувала з 11 до 14 століття. Навчалися там довше, ніж нині разом із інтернатурою, обов’язковим було пройти стажування у лікаря, а потім отримати акт самого короля Іспанії  про отримання звання лікаря.

В Англії жінки були провідними книгодрукарями. Більшість розписів у книжках належать жіночим пензлям – наприклад, у відомому «Саді Троянди». Про це свідчать поховання жінок зі слідами фарби на зубах: знаєте, коли малюєш, то іноді облизуєш пензля, це всі, мабуть, художники так роблять.

І в пивоварінні жінки займали почесне місце. А німкеня Хільдегарда фон Бінген у 12 сторіччі прославилася тим, що робила рецепти медичних засобів із дорогоцінного каміння і рослин. Та ще й їздила до 72 років – а кажуть, буцімто у Середні віки люди мало жили! — із місіонерськими поїздками всією Німеччиною, користуючись повною свободою пересування. Вона виступала проти єресі катар, які стверджували, що  жінка створіння диявола, Бог таке створити не міг.

Тому мені дивно, коли на сьогодні місце українки в науці вважається другорядним саме традиційно. Люди продовжують послуговуватися міфом, зручною комусь колись викривленою реальністю, і самі того не помічають».

***

«Таким само міфом в українській науці є точка зору, нібито гуманітарії говорять ні про що. От будування літаків – це так. А гуманітарії підкачали. При тому, що в нас неймовірно потужний Інститут соціології, Головаха, Бєкєшкіна… Керують думками мас більше гуманітарії, на популярні лекції з гуманітарних наук ходять більше! На мою думку, якщо на гуманітаріїв не зважати, не ставити до них такі самі жорсткі вимоги, як для представників точних наук, не перевіряти на плагіат,  то плодяться ці мученики від науки.

Таке легковажне ставлення до гуманітаріїв нині є для мене відбитком ставлення до схоластів. Вважається, нібито вони своїм роздумуванням ходили в абстрактні сфери, були повністю відірваними від реальності. Та насправді саме зі схоластики починається перехід від лекціо до диспутаціо. Основною вимогою Роджера Бейкона і оксфордських науковців було, щоби точка зору була несуперечливою і спиралася на практику. Отже, схоластика – це насправді намагання поєднати теорію і практику, наукові відкриття зі способом виробництва. Несуперечливість думки має бути доведена практикою. Диспутатіо схоластикус переросло в логічні теорії аргументації, застосовувані нині в держустановах, у юристів і загалом у діловому світі».


Больше на Granite of science

Подпишитесь, чтобы получать последние записи по электронной почте.

Добавить комментарий

Больше на Granite of science

Оформите подписку, чтобы продолжить чтение и получить доступ к полному архиву.

Continue reading