Що таке антропологія і навіщо вона потрібна?

Чому антропологія – це не лише про кістки?

Коли більшість людей в Україні чує про антропологію, то найчастіше уявляє вчених в білих халатах, що виявляють неабияку цікавість до кісток давно померлих людей. І це правда, адже фізична антропологія дійсно вивчає людину як біологічний вид та мінливість цього виду в часі і просторі. Але антропологія не обмежується вивченням біології людини. Окрема її галузь, соціокультурна антропологія, займається порівняльним вивченням культур і суспільств, у яких живе цей біологічний вид, спираючись на знання про повсякденне його життя.

Так склалося, що в західних країнах словом «антропологія» зазвичай називають саме соціокультурну антропологію, тоді як в Радянському Союзі воно позначало передусім фізичну антропологію. Утім ця стаття не про претензії до назви, а про те, що за цією назвою стоїть. А стоїть за нею величезний корпус знань про людину. 

У цьому плані соціокультурна антропологія сама має десятки підгалузей, які вивчають різноманітні аспекти того, як людські суспільства формуються культурою та продукують її. Найбільш актуальними протягом останніх років є медична антропологія, антропологія міграції, антропологія релігії, антропологія місця і простору тощо. Дослідники і дослідниці піднімають у своїх роботах важливі питання, що стосуються, наприклад, того, як розуміння культурного бекграунду пацієнтів/-ок може допомогти медичним працівникам/-цям краще доглядати за ними, як людина в різних культурах адаптується до змін довкілля, як релігія реагує на появу технологій та виклики світу, що постійно змінюється тощо.

Романтика екзотичних племен, або як виникла антропологія

Однак від початку питання, що ставили перед собою антропологи, стосувалися лише тих суспільств, які на кінець ХІХ – початок ХХ ст. вважалися екзотичними. Найчастіше це були племена, що проживали в численних колоніях заможних західних держав. Відверто кажучи, перші антропологічні дослідження розпочалися аж ніяк не з високою і благородною метою. Їхньою справжньою причиною був запит колоніальних адміністрацій, які потребували розуміння культури і суспільного устрою «туземців» для того, щоб використати цю інформацію для ефективнішого управління і уникнення можливого опору. У відповідь на цей запит антропологи вирушили в «поле». 

Так виник класичний канон антропологічного дослідження – вивчення «екзотичних інших» під час перебування у полі. Так, один із засновників антропології Броніслав Малиновський писав, що мета цієї науки – «зрозуміти світогляд аборигена, його ставлення до життя, вивчити його погляди на світ». Антропологи вивчали віддалені («не цивілізовані» народи), адже вважалося, що вивчення простих соціальних структур може допомогти зрозуміти складне індустріальне суспільство.

Однак світ змінювався, світові війни розхитували старий порядок, великі колоніальні імперії розпадались, колонії перетворювались на національні держави. У цей час світ почав ставати глобальним, а модернізація спричинила безпрецедентне зростання міст та зміну усталеного способу життя. Зрештою деколонізація та урбанізація «повернули антропологів додому», що означало початок урбаністичної антропології та вихід антропологів у міське поле.

Відтоді антропологи не обов’язково мусили їздити у віддалені країни, натомість їм довелося навчитися бачити іншими очима «своїх» власних співгромадян. Тоді й виявилося, що жителі американського міста можуть бути не менш екзотичними, ніж племена на о. Нова Гвінея. Одним з перших це зрозумів американський антрополог Уільям Ллойд Уорнер, який у своєму циклі праць під умовною назвою «Yankee City», на прикладі міста Ньюберіпорт показав, що цілком модерне середньостатистичне американське місто має не менше символів, ритуалів і вірувань, ніж будь-яке віддалене плем’я аборигенів. Різниця полягала лише в тому, що західні дослідники до того просто ніколи не дивилися на своє власне суспільство під таким кутом, вважаючи його структуру і уявлення самоочевидними. 

Як працює антропологія, і хто такий інсайдер?

Антропологічний погляд на людське суспільство і культуру, яку воно творить, відрізняється від погляду соціологів або істориків. Головна різниця полягає у так званому холістичному підході. Холізм – це філософський напрям, який говорить нам про те, що ціле не є простою сумою його частин. Саме цей підхід є оптимальним для того, щоб аналізувати людську культуру, яку не можна розуміти буквально, бо культура творить смисли, а отже є чимось значно складнішим, ніж набір форм вираження цих смислів. Антропологія тримається на холізмі, а отже, вивчає культуру як цілісність. 

Вивчаючи цю цілісність, антропологи роблять те, що практикував Ульям Ллойд Уорнер, вивчаючи своє Янкі-сіті, тобто роблять знайоме – екзотичним, а екзотичне – знайомим. І тут ми підходимо до ще одного важливого питання: знайомим для кого? Для дослідника, звісно. Адже важливою особливістю антропології є те, що, відправляючись у поле, дослідник або дослідниця стає основним інструментом для збору даних. І це просто дивовижно, адже на час дослідження антрополог перетворюється на таку собі аналітично-рефлексивну машину, яка одночасно збирає матеріал, свідомо вибудовує довіру, аналізує і порівнює отримані дані, але водночас відчуває, співчуває і співпереживає тим, у чиє життя занурюється. Адже (згадуємо Броніслава Малиновського) головне завдання антрополога – подивитися на світ очима туземця, тобто інсайдера, побачити світ з точки зору досліджуваної культури, з точки зору досвіду, цінностей та світогляду цих людей. І це дуже непросто. Бо влазити в чужу шкуру завжди непросто. І некомфортно. І не завжди етично. 

Тому для антропологів питання етики завжди стоїть на першому місці. Адже на час дослідження вони стають частиною життя людей, а отже, їм довіряють, з ними дружать, їх пускають додому і їм вірять. І зрадити цю довіру в жодному разі не можна. Так, кожен, хто хоч раз потрапляв у поле, стикався з дилемою: записати важливий для дослідження матеріал будь-якою ціною чи вимкнути диктофон на прохання респондента і втратити безцінні свідчення? Ця дилема має звичку повторюватися. І кожного разу доводиться робити черговий етичний вибір.

Як відбуваються антропологічні дослідження? 

Логіка антропологічного дослідження чітка і зрозуміла. Такий тип роботи вимагає балансу між заглибленням у проблему і вмінням подивитися на неї збоку. Обравши тему дослідження і поставивши перед собою дослідницьке питання, антропологи спершу роблять zoom in, тобто занурюються в поле, у повсякденне життя людей, яких вони вивчають, для того, щоб вловити безцінну інсайдерську точку зору. Після цього вони роблять zoom out, намагаючись подивитись на життя досліджуваних людей в ширшому контексті. політичному, економічному, культурному. А далі все починається спочатку. Знову занурення і знову ширший контекст. Знову zoom in і знову zoom out.

Основний метод антропологічних досліджень називається «етнографія». Він передбачає використання двох основних інструментів. Перший і основний – включене спостереження. Використовувати цей метод означає стати частиною досліджуваної спільноти і не тільки спостерігати за її життям, а й брати в ньому участь. Наприклад, вивчаючи весільні традиції, не можна не святкувати з респондентами весілля, вивчаючи субкультуру рейверів, не можна уникнути досвіду відвідання рейвів тощо. 

Ще один етнографічний метод – це глибинні інтерв’ю. Можна сказати, що це тривалі розмови, які вимагають великої довіри до дослідника/-ці і відповідно великої його/її емпатії до розказаного. Адже для того, щоб зрозуміти, як бачить світ інсайдер, передусім потрібно навчитися відчувати цей світ так само, мати одну й ту ж емоційну реакцію на одні й ті ж речі. Цей емоційний діалог є важливою передумовою для того, щоб знайти спільну мову, а отже, вибудувати довіру, і мати змогу згодом пояснити іншим, чому в досліджуваної спільноти склалися певні уявлення. 

Для будь-якого представника/-ці точних наук вся ця рефлективність може здатися рідкісною маячнею, але робота з культурою – це робота зі смислами, і вона вимагає особливих інструментів. Поки кращого інструменту ніж сама людина, для цієї роботи ще не вигадали.

Етнографічне дослідження вимагає також занурення у контекст життя досліджуваної спільноти. І тут важливо все: яка у цієї спільноти історія, у яких економічних і політичних умовах вона живе, що відбувається в медійному і віртуальному просторах довкола людей, хто є для них авторитетом, яка в них система вірувань і соціальний устрій. Усі ці аспекти слід ретельно вивчити перед тим, як шукати відповідь на конкретне дослідницьке питання. Утім більшість антропологів завжди перебувають у пошуках на питання «чому?»:  чому люди поводяться так, а не інакше, чому це вважається добром, а це – злом, чому це правильно, а це – ні? Дуже багато таких «чому» криється саме в культурному контексті.

Ще одним важливим антропологічним інструментом є порівняння однієї культури з іншою. У своїй роботі антропологи часто стикаються з тим, що речі, які є нормою в одній культурі, виявляються абсолютно неприйнятними в іншій. І на це є завжди конкретні причини. Саме тому крос-культурні порівняння допомагають антропологам ставати своєрідними перекладачами – з мови однієї культури на мову іншої. Колись цих умінь потребували колоніальні адміністрації. Сьогодні їх потребують уряди, суспільство і бізнес. Адже розуміти культуру означає розуміти поведінку людей, враховувати, що для них є важливим, а тому уникати можливих конфліктів. 

Яка користь з антропологів, або роздуми про прикладну антропологію.

Історія антропології переконливо демонструє, що ця наука від початку свого створення була прикладною і вирішувала цілком конкретні завдання. І хоч сучасні антропологи цим не пишаються, але завдання колоніальних адміністрацій навчили їх налаштовувати оптику дослідження так, щоб воно було максимально ефективним, а ще навчили знаходити точні відповіді на вузькі питання у великому масиві польових даних.

Сьогодні антропологія може дозволити собі таку розкіш як поділ на суто академічні та прикладні дослідження. Академічні роботи намагаються дати відповідь на більш фундаментальні питання, пов’язані з людською природою, суспільством та культурою. Тоді як прикладні дослідження вирішують нагальні проблеми суспільства або бізнесу. 

Прикладні антропологічні дослідження з соціальним ефектом мають назву учасницька (engaged) антропологія. Такі дослідження зазвичай спрямовані на те, щоб у майбутньому допомогти конкретній спільноті. Нерідко це спільноти, які стикаються з дискримінацією та несправедливістю. У таких випадках антропологи самі стають на захист тих, кого вони досліджують, намагаючись виконати роль перекладачів культури і донести проблеми спільноти до ширшого загалу. 

Комерційні антропологічні дослідження, що їх ще називають бізнес-антропологія, – це дослідження споживачів або організаційної структури компаній. Вже кілька десятиліть бізнес-спільнота все частіше звертається до послуг антропологів, адже з’ясувалося, що інсайдерська точка зору важлива не лише для колоніальних адміністрацій, а знання про те, як люди бачать світ, в епоху мультикультуралізму – безцінне. 

Замість висновків

Це був короткий екскурс в антропологічну науку від «Центру прикладної антропології», заснованого у 2017 році у Києві задля інституціоналізації антропології в Україні та об’єднання тих, хто займається антропологічними дослідженнями у нашій країні. Ми віримо у те, що зрозуміти іншого – це головне завдання у сучасному динамічному та глобальному світі, а також запорука гармонії на всіх рівнях життя суспільства. І ще ми віримо у те, що таке порозуміння неможливе без ретельних наукових досліджень, вивчення культурного контексту та інсайдерського погляду на проблему. Антропологія все це вміє, тому ця наука необхідна сьогодні, як ніколи, і ми дуже сподіваємось, що цей текст зміг захопити вас антропологічними уміннями хоча б наполовину від того, як захоплені ними ми, бо вони справді того варті. 

Автор: