«Антисектантська» ініціатива може принести Україні втрату репутації та союзників

«Антисектантська» ініціатива може принести Україні втрату репутації та союзників 1

Ініціатива Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, озвучена депутаткою парламенту Галиною Третьяковою, викликала бурхливу реакцію як академічної спільноти, так і представників релігійних організацій в Україні. Згідно з інтерв’ю, яке опубліковане на сайті hromadske, комітет розробляє законопроєкт про діяльність деструктивних релігійних організацій («сект»). Повне відео інтерв’ю ще не опубліковане, але фрагменти з нього, які депутатка не спростовувала, дозволяють говорити про ризики маніпулювання поняттям «деструктивності» та обмеження прав українців.

Опубліковане інтерв’ю Галини Третьякової містить три важливих моменти:

— до законотворчого дискурсу вчергове (такі ініціативи і раніше обговорювалися в Парламенті, але не за умов існування монобільшості) намагаються ввести поняття деструктивних релігійних організацій, або сект, які психологічно впливають на своїх адептів із шахрайською метою;

— боротьба з «сектами» обґрунтовується посиланнями на західний досвід антикультистських рухів;

— шахрайство окремих представників релігійних організацій планується блокувати через боротьбу не з шахрайством, а з релігійними організаціями, де буде має місце відповідний прецедент. Таким чином кримінальна відповідальність правопорушника покладається на спільноту, яку він тим чи іншим чином презентує.

«Антисектантська» ініціатива може принести Україні втрату репутації та союзників 2

Тема боротьби з «деструктивними сектами» наприкінці липня стала топовою не лише у нас, і, на жаль, Україна через цей ще не прийнятий закон потрапила в один семантичний ряд із країнами, які не є еталоном демократії в сучасному світі (а водночас не є і нашими стратегічними партнерами). 20 липня 2020 року стало вододілом, по один бік якого опинилися країни з низьким рівнем свободи віросповідання, а по інший – ті, які намагаються підтримувати її як у себе вдома, так і в світі загалом. В цей день у західних країнах урочисто вшановували пам’ять жертв репресій, що почалися проти прихильників релігійної спільноти фалуньгун у Китаї рівно 21 рік тому. Натомість у Росії в цей день визнали небажаною діяльність спільнот, афілійованих із різними центрами фалуньгун у США та Великій Британії. Таким чином, РФ не лише вчергове підтвердила свою лояльність до КНР, але й підтвердила готовність легко відмовляти громадянам у релігійній свободі.

Попри те, що численні релігійні організації та навіть цілі релігійні напрями в РФ є забороненими, тамтешнє законодавство все ж не дійшло до прямої заборони релігійних організацій на підставі їхньої приналежності до класу «сект». Заборона здійснюється, переважно, на підставі звинувачення в екстремізмі. Безумовно, існують громадські антикультистські рухи, які вдаються до сектознавчого дискурсу, але вони поки не забезпечили впровадження такої термінології в законодавство. Понад те, ніби на підтвердження слів української депутатки про те, що «В Америці це дуже потужно обговорювалося», Комісія США з питань міжнародної релігійної свободи випустила потужну доповідь із докладним аналізом того, як антисектантський дискурс поступово призвів до абсурдних правових наслідків.

Доповідь починається словами: «На момент, коли російський уряд заборонив свідків Єгови в квітні 2017 року, Александр Дворкін, російський активіст-антикультист, витратив роки, лобіюючи жорсткі заходи стосовно груп, які він часто називає «тоталітарні культи» й «деструктивні секти»». Антикультистський рух дійсно виник на Заході, але наразі правова свідомість еволюціонувала достатньо, щоб не плутати, з одного боку, право громадян у межах закону виступати з відповідних позицій та впровадження їх до законодавства, а з іншого боку, протиправну діяльність представника спільноти та колективну відповідальність на рівні всієї громади чи напрямку. Натомість, у пострадянських країнах, зокрема, в РФ антикультизм став інструментом тиску на меншини.

Сьогодні на частині території України, відторгнутої внаслідок агресії з боку Російської Федерації, все більше й більше фіксуються спроби Російської держави обмежити свободу віри й свободу об’єднань.

— У Криму деякі релігійні напрями, такі як свідки Єгови, хізб-ут Тахрір, були заборонені паралельно до російських реалій, іншим довелося мимоволі змінити назву, перереєструватися за російськими вимогами або піти в підпілля чи припинити діяльність.

— Інший порядок денний щодо релігійної свободи в непідконтрольних Українській державі окремих районах Донецької та Луганської областей, де офіційно не поширюється дія російського закону, а натомість дуже поширилася ідеологія «русского міра» з невід’ємною частиною у вигляді боротьби з «сектами». Саме «Закон ДНР про свободу віросповідання та релігійні об’єднання» ввів у липні 2016 року поняття секти. Стаття 3 цього документу забороняла на території «ДНР» «діяльність сект і поширення сектантства». Як і слід було очікувати, чіткого пояснення, що таке секти, чим вони небезпечні, і що сектами не є, в документі нема. Але саме по собі введення в правовий дискурс (попри те, що ці «закони» не визнані навіть Росією, люди на території ОРДЛО вимушені жити у відповідному правовому полі).

— «Закон ЛНР Про свободу совісті та релігійні об’єднання» було прийнято в лютому 2018 року, в ньому категорія «секти» прямо не фігурує, але так само як і попередній документ, його витримано в дусі жорсткого контролю та нетерпимості до представників релігійних меншин. Зрештою, в ОРЛО вже незабаром були поставлені поза законом не лише свідки Єгови, а майже всі протестантські деномінації, що перевершило навіть російські реалії.

        Порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях є системним явищем, апелюючи до якого Україна може розраховувати на підтримку світової спільноти, на тиск стосовно РФ. І не в останню чергу цьому сприяє діаметрально протилежне становище релігійної свободи (або свободи совісті) в Україні та на територіях, контрольованих Росією. Не в останню чергу це є аргументом для введення нових санкцій щодо РФ з боку США, де просування цінності свободи віросповідання є засадничою цінністю, відповідно до якої будується і взаємодія з державами на міжнародній арені. Калькування Україною політики РФ стосовно «небажаних» чи «деструктивних» релігійних організацій водночас могло б залишити Україну і без підтримки союзників, і без морального права на таку підтримку.

Але основне – це може болісно вдарити й по довірі суспільства до державних інституцій і їхньої релігійної політики. Нечіткість визначення «секта» може потенційно стати в майбутньому інструментом для переслідування будь-якої релігійної спільноти. Свобода віросповідання – це не та сфера, яку потрібно обмежувати під надуманими приводами й необдуманими кроками. Спроба посадовців регулювати свободу совісті замість розслідування конкретних випадків правопорушень сприймається як пряме втручання в одне з найфундаментальніших прав, яке не обов’язково допоможе розслідувати справи щодо шахрайства, але точно обмежить у правах усіх.

Понад те, на відміну від Росії, де приблизно 2/3 релігійних організацій належить до однієї домінуючої церкви, в Україні існує значний релігійний плюралізм, і вже неодноразово було так, що представники влади намагалися отримати підтримку від однієї з релігійних спільнот коштом відносин з іншими. Розуміючи таку непослідовність, кожна релігійна спільнота усвідомлює, що одного разу під удар можуть потрапити її представники. Відтак, окремі церкви та міжцерковні об’єднання намагаються дистанціюватися від подібних ініціатив, навіть ті, яким конкретні депутати хочуть посприяти з витісненням конкурентів. Зокрема, Інститут релігійної свободи (ІРС), який активно співпрацює з Всеукраїнською радою церков і релігійних об’єднань, докладно висловився щодо неприпустимості законодавчих ініціатив, які оперують поняттями на кшталт «секта». Чітка негативна позиція правників, релігієзнавців та представників різних конфесій свідчить про те, що депутати розробляють законодавчу ініціативу без широкого обговорення з зацікавленими сторонами, чим ще більше підривають довіру до себе.

Правила існування релігійних організацій та нормативне забезпечення права громадян на сповідання чи не сповідання певної релігії в Україні є достатньо просунутими, порівняно з сусідніми державами. Наприклад, для реєстрації релігійної громади в Україні достатньо бажання 10 осіб, тоді як у Білорусі для цього треба 20 осіб. Релігійна громада, з точки зору українського права, є самостійним суб’єктом правовідносин, може змінювати підпорядкування, розпоряджатися власним майном без керівних вказівок з вищих релігійних інстанцій (наприклад, єпархій). Імовірно, що в разі постання «сектантського» законодавства виникне додатковий механізм впливу на надто самостійних священиків та мирян, які потраплять у конфлікт із релігійними об’єднаннями.

З іншого боку, підозріле ставлення населення, ЗМІ та влади до окремих релігійних організацій може спричинити переслідування членів певної громади через дії окремих її представників чи навіть лідерів. Відповідно, для соціальної згуртованості та миру в суспільстві набагато ефективнішим є розведення релігійної ідентичності та правопорушень, які вчиняють окремі представники чи навіть лідери релігійних організацій. Наприклад, для згаданих депутаткою випадків шахрайства з боку релігійних діячів достатньо існуючих норм щодо шахрайства, і є чіткі механізми кримінального переслідування осіб, які звинувачені в шахрайстві. Переведення уваги з правопорушення, вчиненого конкретною людиною, на релігійну ідентичність є небезпечним та може піддати всю спільноту обструкції, як справедливо зазначено в заяві ІРС. Це ж можна сказати про звинувачення в екстремізмі – не коректно звинувачувати в злочині всю релігійну спільноту, оскільки це шлях до колективної відповідальності за нескоєні правопорушення, підвищення напруження в суспільстві та стрімкого падіння авторитету держави як демократичної.

Отже, реакція експертної спільноти та громадянського суспільства на подібну законодавчу ініціативу свідчить про те, що в Україні громадяни не готові віддати в руки державних органів обмеження власних фундаментальних свобод. Навіть якщо посадовці вважають широкий обсяг прав громадян тимчасовим непорозумінням і намагаються впровадити монопольний державний контроль у таких чутливих сферах, як свобода совісті, це може призвести хіба що до спроби узурпації повноважень, а не до мовчазної згоди з боку українців віддати свої права через примху посадовців, які цим же українцям і підзвітні.

Руслан Халіков

аналітик Українського незалежного центру з політичних досліджень (УНЦПД) з питань громадянських свобод

релігієзнавець

(Стаття опублікована на сайті УНЦПД http://www.ucipr.org.ua/)

Читайте також, що «Граніту науки» розповіли про наслідки законопроекту Людмила Филипович та Олег Мальцев

Наш канал у Телеграмі

Добавить комментарий