Ми багато розповідали вам про дивовижну країну Нідерланди, яка протягом усієї своєї насиченої 500-річної історії не раз давала приводи для захоплення, і продовжує робити це сьогодні. Нідерланди випереджають у своєму розвитку всі країни Європи. Одна з причин – інтеграція науки у процеси управління державою. Прикладна наука як спосіб життя – напевно, так можна було б частково описати концепцію цієї країни. Тут байдуже, який у вченого індекс Гірша, головне – щоб його дослідження приносили користь суспільству.
До вашої уваги інтерв’ю з професоркою Ольгою Борисовою, яка останні два роки живе і працює у Нідерландах. Вона детально розповіла про підготовку та життя науковців у Нідерландах, політику фінансування, оцінку наукових досліджень та багато іншого.
Ольга Василівна Борисова – доктор історичних наук зі спеціальності “Всесвітня історія”, професор, професор кафедри історії та суспільно-економічних дисциплін Харківської гуманітарно-педагогічної академії.
Статтю також можна прочитати російською
– Ольго Василівно, розкажіть, з яким університетом у Нідерландах ви зараз співпрацюєте, і у якому університеті, чи НДІ ви працювали в Україні, коли почалася війна?
– УНідерландах я контактую з колегами з Утрехтського університету (кафедра соціології) та Амстердамського університету (кафедра славістики).
Я пройшла трудовий шлях від асистента до професора в Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка на кафедрі історії України, де працювала до літа 2014 р. Коли Луганськ був уже практично окупований і заарештований мій колега по кафедрі, директор Українсько-канадського центру «Відродження» Володимир Семистяга, я, розуміючи, що наступною маю бути я, змушена була виїхати. Друзі певний час мене переховували на турбазі, а потім, при нагоді, вивезли до Харкова, куди до цього часу мій син зміг вивезти 3-річного сина і вагітну другою дитиною дружину. У Харкові у вересні 2014 р. і народилась моя онука. А в березні 2015 р. я дізналася, що окупанти витягли на подвір’я мого рідного університету всю бібліотеку кафедри історії України, де знаходились мої книги, наукові статті, статті в періодичній пресі, різні інші публікації, і разом з бібліотекою Українсько-канадського центру «Відродження», де теж були примірники моїх наукових і науково-методичних праць, спалили на величезному вогнищі. Мій будинок було розграбовано. Я була в шоці, адже я втратила весь свій науковий спадок. Але взяла себе в руки і почала все робити заново.
Я працювала в переміщеному до Харкова Луганському національному аграрному університеті, створивши там практично з нуля кафедру історико-філософських дисциплін, а потім завідувала кафедрою гуманітарних і фундаментальних юридичних дисциплін у приватному ЗВО – «Харківський університет». Але почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну і я з невісткою і двома онуками після 10 днів життя в метро вирішили їхати якомога далі, бо вже були навчені досвідом 2014 р., що це надовго і дуже небезпечно. Адже, якщо б місто росіянам вдалося захопити, розправа над людьми була б найлютішою. Тож ми виїхали. Уже знаходячись в Нідерландах я перейшла працювати професором на кафедру історії та суспільно-економічних дисциплін Харківської гуманітарно-педагогічної Академії. Тож працюю я і в Нідерландах, і онлайн в Україні. Докладніше про мою нідерландську «Одисею» можна прочитати в статті про мене, яка вийшла на шпальтах «Укрінформу».
– Які відмінності щодо устрою інституту науки ви могли б відмітити у порівнянні України та Нідерландів? У нас багато скаржаться на бюрократію, чи спостерігається те саме у Нідерландах?
– Відразу скажу, що Нідерланди – це невелика країна з інноваційно-орієнтованим типом економіки, яка вважається однією з найбільш розвинутих і відкритих в Європі. Ясно, що це позитивно впливає на стан науки, культури, освіти. Адже, як твердять дослідники, ефективність учених країни та частка ВВП на душу її населення, тобто продуктивність економіки країни, взаємозалежні.
Слід зазначити, що, хоча обидва нідерландських університети, з якими у мене налагоджені контакти, мають статус дослідницьких, все ж таки для їх викладачів основна робота – це викладання. Наукою вони також займаються – це і гранти, у тому числі іноземні, і держфінансування, і власний пошук спонсорів. Це дуже важливо, але наукові здобутки тебе не врятують, якщо ти будеш поганим викладачем і студенти не будуть відвідувати твої курси.
Я, природно, цікавилась не тільки станом вищої освіти в Нідерландах, а й станом науки. По приїзді я ще жила українськими реаліями і стала цікавитись, чи є в тому ж Утрехтському університеті журнали, індексовані у Scopus. та як можна там опублікуватися? Але це питання виявилось неактуальним для моїх нідерландських колег. Мені відповіли: «У нашому університеті є багато журналів, деякі індексовані в Scopus, але ми друкуємося в різних журналах». Тобто вони взагалі не зрозуміли, чого я колочуся з цього приводу. Тож я почала розбиратися. І ось що я виявила.
- Підготовка наукових кадрів
Як і в Україні, підготовку наукових кадрів у Нідерландах забезпечують університети. Але вони неоднакові. Існують академічні (дослідницькі) університети і університети прикладних наук. Дослідницькі університети (їх 13) зосереджуються на дослідницькій роботі в академічному або професійному середовищі. Вони готують студентів до наукових досліджень, хоча багато навчальних програм мають і професійний компонент. Основні нідерландські наукові кадри виходять саме з цих ЗВО. Університети прикладних наук готують студентів до конкретних професій та кар’єри. Їхні навчальні програми зосереджені на практичному застосуванні знань. Вони присуджують ступінь бакалавра, хоча в деяких із них уже з’явились і магістерські програми. Доступ до вищої освіти – за деякими винятками (наприклад, медичні програми, які мають фіксовану кількість абітурієнтів) – відкритий для всіх абітурієнтів, які мають необхідну кваліфікацію, тобто, відбір абітурієнтів є незначним. Усі університети Нідерландів приєднані до Болонського процесу. У цьому особливої різниці з системою вищої освіти в Україні я не бачу.
А ось в наукових ступенях різниця є. Науковий ступінь у Нідерландах – один: PhD, отримати його можна тільки в академічних університетах. Аспірантура – 3–4 роки. По закінченні здобувач захищає дисертацію. Для отримання посади професора університету можна (бо це не обов’язково, але різниця в оплаті праці буде) пройти габілітацію, щоб науковий ступінь писався так: PhD(hab). Для цього треба не тільки нову дисертацію захистити, але тоді вже враховуються і всі наукові публікації, і видані підручники, посібники, як також і викладацька робота. Габілітація схожа з нашої системою захисту докторських дисертацій і отримання наукового звання професора, але вона не вважається більш високим, ніж PhD, науковим ступенем, вона – щось на кшталт підвищення кваліфікації. Проводиться вона самими університетами. Процедура габілітації складна і нервова, тому не популярна. А різниця в оплаті праці з часом поступово буде меншати, адже в Нідерландах, чим старша людина, тим їй більше платять. Так Нідерланди стимулюють своїх пенсіонерів працювати.
Раз уже зайшла мова про оплату праці, то подам деякі цифри. Професор отримує 4 500– 11 128 євро на місяць (середня з/п за рік – 66-67 тис. євро) плюс має ще 10% додаткового доходу (гонорари за презентації, лекції, публікації тощо, а також сумісництво); простий викладач (магістр) – 2500–6500 євро; приблизно стільки ж – 2550-5500 євро – отримує і науковий співробітник дослідницької установи. Для порівняння: педагог у Нідерландах (бакалавр) отримує 1365–3800 євро на місяць. Різниця в оплаті праці науковців в Україні й Нідерландах, як бачите, разюча.
Щодо навчального навантаження теж є різниця. Професор в Нідерландах має близько 240 год. навантаження на рік, і це – різні види роботи, аудиторних занять у нього – десь 9 год. на тиждень. Для ілюстрації роботи науковців подам звичайний розпорядок дня одного з науковців. Це – Петер Оуй, старший науковий співробітник Нідерландського університету прикладних досліджень:
«Я встаю біля 6.30, снідаю, на потягу добираюсь до роботи. Мій робочий день починається о 8.15, зазвичай з чашки кави, а далі, у залежності від завдань на цей день, пишу, читаю, аналізую статті. Потім зустрічі, візити в різні компанії, презентації, дослідницькі пропозиції, не все, природно, в один день. Обід з 12.00 до 12.30. Робочий день закінчується біля 17 години, а в 17.15 я їду в потягу додому. Доводиться працювати і вдома, але не завжди. Лягаю спати звичайно о 23 годині. Якісь дні завантажені більше, якісь менше».
Прокоментую:
- Початок робочого дня у науковця, так би мовити, лагідний, адже в Нідерландах о 6 ранку вже працюють усі підприємства, а на роботі слід бути о 5.30. А ще доїхати до неї треба. Знаю приклади того, що до роботи дехто добирається від 2 до 3-х годин.
- У Петера є машина, це тут не проблема. З його доходом, при певній економії, за рік можна купити новеньку машину за 18.000–20.000 євро; машини, що були у вжитку, набагато дешевші. Але Петер їздить на потягу, бо вони тут дуже швидкісні плюс він уникає «пробок» у час пік вранці і після роботи, в яких можна простояти більше 2-х годин. Значна частина нідерландців їздить на роботу на велосипедах, включаючи й пенсіонерів. І добираються до неї 5–10, 15 км в одну сторону, і в жару, і в холод, і не хворіють, бо привчені до цього з дитинства.
- Після закінчення робочого дня Петера ніколи ніхто з роботи, навіть начальство, турбувати по телефону чи ще якось не буде, те ж саме – у вихідні. Так же і він ніколи не потурбує в неробочий час ні колег, ні тим більш – начальство. Це – табу. І в цьому українське ставлення до професорів і науковців разюче відрізняється від нідерландського.
2. Формування політики і фінансування
Хоча політику щодо науки в Нідерландах координує і визначає у загальних рисах Міністр освіти, культури і науки, він ще й відповідає особисто за проведення наукових досліджень у тій галузі, в якій він є фахівцем і яка йому підвідомча. Фінансування науки має змішаний характер. Це – кошти з фондів Королівської Академії наук (KNAW), створеної ще в 1808 р. в якості консультативного органу уряду, і цей статус вона зберігає донині, і Нідерландської Організації з наукових досліджень (NWO), а також кошти, які пропонуються підприємцями на дослідження. KNAW – це не чиновницько-бюрократична структура, це – близько 500 видатних учених країни, половина з яких представляють соціальні й гуманітарні науки. NWO ж – це головний інструмент держави у проблемі фінансування науки. Його річний бюджет – більше 650 млн. євро. Щорічно NWO фінансує більше 5,6 тис. наукових проєктів у ЗВО (що для такої невеликої країни, як Нідерланди, нормально), а також – дослідження через дев’ять своїх власних наукових підрозділів.
Крім бюджетних коштів, наука Нідерландів щорічно отримує близько 7 млрд євро з інших джерел. Це, крім уже згаданих бізнес-структур, благодійні фонди і фандрайзінгові організації, які надають кошти на дослідження того, як боротися з окремими хворобами (рак, серцево-судинні хвороби тощо); іноземні джерела (фонди Євросоюзу, міжнародні програми та ін.); кошти приватних осіб (подарунки, пожертви, кошти, отримані за заповітом для наукових досліджень). Держава через податкову політику стимулює підприємництво до вкладання коштів у наукові дослідження (обсяг податкових пільг досягає 0,15% ВВП). І це дає свій результат. Адже доля підприємницького сектора у фінансуванні науки перевищує 50%, тоді як держава виділяє 33% коштів, а на іноземні джерела припадає близько 13%.
3. Стандартизація вищої освіти
Усі мої колеги, хто працює в Україні в ЗВО, знають, що в усіх спеціальностях по всіх рівнях освіти у нас розробляються державні стандарти. Цього вимагає Болонська система. У Нідерландах це запроваджено давно.
Хочу описати один з результатів цього. На моє питання в Нідерландах: «Де я можу знайти гарного лікаря?» мені було сказано: «У нас усі лікарі однакові». Як так може бути? – здивувалась я. Відповідь: «Вони всі вчаться за однією програмою, засвоюють одні й ті ж дисципліни, складають однакові тести, тож вони всі однакові». Тут є, безумовно, спеціалізації (пульмонологія, гінекологія тощо), але там – теж діє стандарт.
Я не мала змоги перевірити, чи так у всіх професіях, але, підозрюю, що це так в усіх. І, знаєте, я не впевнена, що це – гарно. Адже та ж медицина в Нідерландах, чесно кажучи, бажає кращого. Тут на найвищому рівні поставлена боротьба з онкологічними захворюваннями і лікування людей з особливими потребами. Усе інше – так собі. Наприклад, моя невістка чекала більше місяця візиту до стоматолога, щоб вирвати зуб, який у неї болів. Можливо, це було так, тому що українців забезпечили дуже скромною медичною страховкою, а тут це має значення. На всі ліки, крім обезболюючих, протизапальних, заспокійливих, від діареї, потрібен рецепт. Ні здати аналізи, ні пройти УЗІ чи рентген без направлення лікаря ви тут не зможете. Але тут всі медзаклади просто виблискують чистотою, мають найновіше обладнання і, що важливо, ввічливий, привітний персонал. Вам усі будуть посміхатися і всіляко допомагати.
Підхід в тій же медицині до всіх також стандартний. У вашої дитини кашель, нежить, температура – ліки будуть для всіх дітей однакові: парацетамол і сироп від кашлю. На питання: «І що: це – все?..» ви чуєте відповідь: «А далі нехай організм сам бореться». Ситуація… Але варто відзначити, що голландські діти дуже загартовані. І в сніг, і в дощ, і в жару вони їздять до школи на велосипедах по 12 км в одну сторону, і – нічого, нормально, а наші тут хворіють без кінця. Утім, індивідуального підходу, авторських методик, нетрадиційної медицини ви тут не знайдете. Цим наша медицина дуже відрізняється від нідерландської. Але при повзучий стандартизації вищої освіти в Україні, думаю, що в доволі близькій перспективі ми отримаємо в медицині таку ж точно картину. І не тільки в ній.
Відзначу також дуже вузьку спеціалізацію в підготовці наукових кадрів і орієнтир на соціальну значущість того чи іншого дослідження. Тобто, ти маєш довести, що нове знання, яке буде містити твоє дослідження, принесе користь соціуму. Цікаво, чи написав би Еразм Роттердамський свою «Скаргу Миру, звідусіль вигнаного й усюди поверженого», якби його змусили спочатку довести, що його праця обов’язково принесе конкретну користь тодішньому суспільству, якщо він у свій час не був почутий і ми доходимо до глибин його мудрості тільки сьогодні? Тобто, з філософією, фундаментальними гуманітарними науками тут проблема. Я б сказала, тут простору для польоту думки майже немає. Тож, напевне, не випадково, що після Й. Хейзінги (1872–1945) Нідерланди не мають більше філософа такого рівня. Спеціалісти в галузі філософії, природно, є – філософів немає. А, втім, у нас в Україні така ж ситуація. Але у нас це пояснюється довгим часом бездержав’я.
4. Оцінювання якості наукових досліджень
У Нідерландах немає спеціального державного органу з оцінки якості наукових досліджень, це робить саме наукове співтовариство. При цьому «еталонами якості» виступають провідні дослідницькі організації NWO. Щоб підтримувати високий статус і зразковий характер діяльності своїх інститутів, NWO кожні шість років проводить оцінку їх діяльності шляхом формування міжнародних панелей експертів. І тут також діє стандарт – експерти діють у межах «Стандартного протоколу оцінювання» (англ. Standard Evaluation Protocol, SEP), який затверджується Міністром освіти, культури і науки. Кожні шість років протокол складається новий. Система показників для нього розробляється KNAW. Нагадую, що це – 500 кращих вчених країни. Тобто, вони, а не чиновники створюють стандарт.
Головних критеріїв оцінки – три: наукова якість, актуальність (соціальна значимість) і життєздатність. Параметри публікаційної продуктивності виключені з переліку головних критеріїв, основна увага приділяється соціальним ефектам результатів досліджень і цілісності наукового знання. Наукометричні показники не відіграють якоїсь важливої ролі в оцінці продуктивності роботи вченого, головне, як я вже зазначала, вище, – це ступінь корисності його дослідження для суспільства. Чому в Україні якраз усе навпаки, адже вчених просто задушили тією наукометрією? А якраз тому, що наукометричні показники (кількісні, а не якісні методи оцінювання) є дуже зручними саме для української бюрократії від науки і освіти: багато розуму не треба – бери і рахуй на калькуляторі, скільки там статей в Scopus, WoS та ін., скільки монографій, підручників тощо. У Нідерландах на поч. 2000-х рр. вводили ці показники в оцінювання якості наукових досліджень, але доволі швидко (хоча голландці ніколи не поспішають, а тут, бач, не забарилися!) від цього відмовилися. Тому тут, напевне, є якась бюрократія (як же без неї, якщо вона формується як панівний клас у постіндустріальному суспільстві?), але такого тиску на суспільство, як в Україні, вона не виказує. Хоча все одно нідерландські вчені незадоволені нинішніми умовами праці. Так, зокрема, Пітер Хігерс, лауреат Нобелівської премії за роботу з маси субатомних часточок, вважає, що не зміг би бути настільки продуктивним у сьогоднішній академічній системі. У нас же я б назвала те, що відбувається в науці й вищий освіті, не стандартизацією, а «макдональдизацією», за якою наука перетворюється на фаст-фуд, а реальність результату наукового дослідження підміняється симуляційними практиками. Тому й плагіат в Україні процвітає, адже науковий «бургер» всюди однаковий, то яка різниця з чого його ліпити?
– Що можете сказати про популяризацію науки та соціальний статус вченого у Нідерландах?
Щодо популяризації науки в Нідерландах нічого особливого я не побачила. Справа в тому, що тут дітей уже в 12 років у школах розподіляють у відповідності до результатів їхнього навчання – у класи, по закінченні яких одні діти підуть або відразу працювати, або в коледжі, а інші будуть отримувати вищу освіту (це не касти, перехід вище і нижче передбачений, усе залежить від результатів тестування). Тому ті, хто зі школи націлені на вступ до академічних університетів, знають прекрасно, що вони будуть займатися наукою, агітувати їх спеціально немає потреби. Університети конкурують між собою вже за них, тому вони націлені на прийом усіх бажаючих. Їх потім залучають до студентської науки. А ось вступ у магістратуру вже може бути вибірковим. Прийти в науку без відповідного атестату, який дає право вчитися в такому університеті, тобто, так би мовити, «з вулиці», неможливо.
Проте і популяризація, і підтримка високого статусу науки відбуваються. Наприклад, у 2015-2016 рр. уряд Нідерландів реалізував унікальний і на сьогодні єдиний в світі проєкт у масштабах всієї країни, коли будь-який громадянин міг взяти участь у роботі краудсорсінгової платформи проєкту «Голландський національний дослідницький порядок денний». Люди формулювали питання, які, на їхню думку, повинна в першу чергу вирішувати національна наука. Це все було проаналізовано експертами, виділені групи: «наука для науки», «наука для конкурентоздатності» і «наука і суспільство в діалозі», і результати були оприлюднені. Тут Міністр вживає інноваційні підходи до організації науки, займаючись цим спеціально.
Якщо говорити про статус вченого, то слід мати на увазі, що Нідерланди – країна кальвінізму. А згідно з кальвіністською доктриною, доля кожної людини передбачена ще до її народження, і людина не знає, чи судилося їй бути успішною, чи невдалою. Але вона може сама змінити хід долі, якщо буде працювати, адже праця – це дар Божий. Тут не важливо, ким ти працюєш, головне, щоб працював, непрацюючих зневажають. До речі, нас тут уже через місяць по приїзді з України почали донімати питаннями, чи працюємо ми вже, чи ні, і всіляко сприяти пошуку нами роботи. Ми не розуміли, чого вони нас так підштовхують, яка їм різниця? Адже соціальну допомогу ми отримували не з їхніх податків, а з коштів Євросоюзу. А потім уже стало ясно: непрацюючий без особливих причин (тяжка хвороба, похилий вік) тут буде мати великі проблеми з інтеграцією. Тож працю науковця тут зазвичай уявляють як звичайну роботу в професії людини з вищою освітою. А ось професор – це вже дуже престижно, особливо, якщо ти відома всьому науковому світові особистість або з’являєшся часто на ТБ-екрані.
Тут я теж хочу зробити порівняння. Про який статус вченого може йти мова в Україні, якщо в Україні здійснюється політика економії на вчених і на викладачах вищої школи? Так, якщо у 2003 році Україна і Китай мали майже однакову стартову позицію показника витрат на науку як частки ВВП (1,06% у нас і 1,13% у Китаю), то через десять років, у 2013 р., Китай збільшив цей показник до 2,8%, а наш опустився до 0,7%. У 2020-му в Україні він уже становив 0,41% ВВП. Чим керується держава, дотримуючись такої негативної тенденції? Адже «затискання» науки а прокрустове ложе мізерної частки ВВП менше 0,5%, з яких державних менше 0,2%, аж ніяк не сприяє зростанню суспільного імпакту наукових досліджень наших вчених і послідовно витісняє нашу науку на світову периферію. Утім, нам завжди можуть закинути в уряді, що, мовляв, чого ви хочете в умовах війни? Так, але процес почався задовго до 2014 р., тому закривати очі на те, що, крім війни, він має й інші причини, не можна. Величезний бюрократичний апарат управління наукою, освітою, педагогікою, який заковтую левину частку виділених на науку й освіту коштів, будучи абсолютно неефективним – ось корінь проблеми.
Але про це все давно пишуть наші вчені. Правда, їх ніхто не слухає і слухати не бажає, що теж є характерним для чиновницької бюрократії, яка уже є панівним класом в Україні. А я б хотіла звернути увагу ось на що. На Королівську Академію наук Нідерландів (KNAW), яка працює при уряді країни з 1808 р. По-перше, королівський рівень цієї старої і поважної установи, яка займається наукою, об’єктивно піднімає статус вченого в соціумі. А по-друге, – вона зберігає традиції науки Нідерландів, що дозволяє відповідати на виклики сьогодення, зберігаючи особливості національної науки. Вона залишається високорозвиненою і національною навіть при тому, що саме Нідерланди першими з неангломовних країн ввели викладання в університетах і школах англійською мовою. Правда, у 2023 р. уряд Нідерландів узяв курс на витіснення англійської мови з вищої школи. Це пов’язано як з виходом Великої Британії з Євросоюзу, так і, вочевидь, з появою певних проблем з національною мовою, про які просто публічно не кажуть, але реагують на це, вочевидь, навіть випереджувально.
Українська ж наука і освіта позбавлені традицій. Їх викорінювала Російська імперія, їх нищив СРСР, але в незалежній Україні нічого не покращилося. Кожен новий уряд, новий міністр освіти і науки займалися тим, що нищили те, що до них було зроблене, під маркою «реформування і переймання зарубіжного досвіду». А на ділі, по суті, копіювали те, що робилося в цих галузях в Росії і навантажували науковців і викладачів все більшою кількістю різних паперів, які треба було щоразу робити ще «на вчора». І, що найганебніше: у країні, де головний корупціонер – чиновник і нардеп, головним винуватцем в корупції, таким, що обікрав усію Україну, зробили в очах людей вчителя і викладача університету. Який статус може бути у вченого і викладача вищої школи, якщо він не тільки майже жебрак з тією зарплатою, яку йому держава кидає як кістку голодному, а ще й апріорі – хабарник? Яка може бути мотивація у вченого і викладача зростати в своїй професії, якщо доктор наук, професор став об’єктом глузувань і навіть знущань? Контроль, який мав би бути за тим, наскільки сумлінно відносяться студенти до навчання та наскільки ефективно вони засвоюють знання, перетворився на тотальний контроль над університетським викладачем і науковцем в дослідницьких установах. У результаті колективи університетів мертві, з ними ніхто не рахується, творчість в науці і у викладанні у вищій школі практично знищена.
– Як ви вважаєте, який досвід в організації науки у Нідерландах ми могли б перейняти і втілити в Україні?
– Я проти переймання будь-якого досвіду без змін, в першу чергу, всередині системи. Україні насамперед потрібні зміни в самих підходах держави до науки і вищої освіти. Це, перш за все, принципи фінансування, але не тільки. Міністерство освіти і науки України у тому його вигляді і з тим кадровим складом, які на сьогодні є, відверто неефективне, це слід визнати. Воно вже не тільки не допомагає розвитку науки, а гальмує його. От це міністерство якраз і слід реформувати згори до низу. Роль бюрократії в науці і вищий освіті має бути мінімізована. Для цього слід насамперед зменшити в рази кількість міністерських чиновників – щоб якомога менше було тих, хто буде «керувати і контролювати», обмежити максимально їхні права втручатися в освітній і науковий процес. І тут може допомогти досвід нідерландського Міністерства освіти, науки і культури, яке постійно розробляє і втілює в своїй діяльності інноваційні методи управління. Усі проєкти, які Міністр планує втілювати в життя, широко обговорюються, усі результати і наслідки прораховуються, усі майбутні спонсори вимагають одного: наукової і соціальної значимості цих проєктів. Якщо цього тут вимагають від учених, то насамперед це вимагається від тих, хто ними керує. Тут думають про людину як таку, розумієте? Тому тут наука і орієнтована насамперед на ефективний результат саме в соціумі.
Котеджний будинок у Ренсвауде (провінція Утрехт), де проживає пані Ольга зі своєю родиною. Такий тип будівлі побудували спеціально для українців.
У прикладному аспекті могла би бути корисною рецепція голландського досвіду з модернізації системи моніторингу й оцінки ефективності праці дослідників і дослідницький організацій. Зокрема, відмова від домінування показників публікаційної продуктивності, врахування мовного чинника у відповідності до суспільних потреб, а не тому, що якомусь владоможцю щось прийшло в голову, оцінка соціально значимих наслідків отриманих наукових результатів тощо. Зверну увагу також на принципову позицію уряду Нідерландів щодо того, щоб у відкритому доступі розміщувались 100% публікацій, виконаних за бюджетні кошти. Це витікає з ідеології відповідального управління, притаманної Нідерландам, і сучасного державного аудиту. Ця ідеологія передбачає відкритість і підзвітність усіх дій влади, пов’язаних з витрачанням коштів платників податків.
– До речі, нещодавно висвітлювали наукову експедицію наших вчених у Нідерландах, вони теж розповідали, що наука – це дуже важлива складова у тактичних і стратегічних питаннях держави, і тому інноваційний розвиток у всій країні на дуже високому рівні – аж до особистих осель голландців. На відміну, наприклад, від ситуації у Китаї, коли у країні повно інноваційних виробництв, але є великий розрив у використанні останніх досягнень у повсякденному житті громадян.
– Я абсолютно згідна з колегами в їх оцінці ролі науки в Нідерландах. І хочу акцентувати увагу саме на розвитку інновацій в цій країні. Відзначу, що тут турбуються, в першу чергу, про соціальні інновації, тому велика увага надається розвитку соціології, демографії, медицини. Інновації тут спрямовуються насамперед на діяльність організацій, які займаються покращенням якості життя соціально незахищених категорій населення шляхом надання їм можливостей брати участь в соціально-економічному, культурному і політичному житті. Вважається, що без цього ці галузі суспільного життя не будуть конкурентоздатними в світі. А також стверджується, що треба дозволити людям брати участь самим у вдосконаленні їхнього оточення. Це означає, що політики і уряд мають стимулювати людей до цього, щоб процес ішов знизу догори, а не тільки казати людям, «що треба робити».
– Дякую за інтерв’ю, Ольго Василівно! Можливо, ще щось хочете додати?
– Від себе хочу додати, що Нідерланди за рівнем оплати праці своїх вчителів входять до першої п’ятірки країн Європи. Водночас вони також входять у першу п’ятірку країн світу, громадяни яких вважають себе щасливими. Вам не здається, що це пов’язане між собою? Особисто я вважаю, що так. Тому впевнено можу сказати, що Нідерланди – це щаслива країна щасливих людей. І перш за все, – тому, що в ній живуть і плідно працюють щасливі вчителі.
Читайте також:
- «Невидимое» могущество Нидерландов
- Технологическая мощь Нидерландов: результаты научной экспедиции украинских ученых
- Про голландцев как нацию нонконформистов
_______________________________________________
✒️Підписуйтеся на наш Telegram канал «Гранит науки»
📩У нас є сторінка у Facebook
📩Журнал «Граніт Науки» у Тeletype
📩Відправити статтю [email protected]
📩Написати редактору [email protected]
