Українське географічне товариство (УГТ) цього року відзначає 150 років! Ця всеукраїнська наукова громадська організація веде відлік своєї історії від 13 лютого 1873 року, коли у Києві, у колишній Російській імперії, з ініціативи світочів української культури, освіти, науки, громадських діячів, було утворено Південно-Західний відділ Руського географічного Товариства. У зв’язку із цим “Граніт науки” поспілкувався із виконуючим обов’язки Президента товариства В’ячеславом Івановичем Олещенко.
Дану статтю можна прочитати російською
В’ячеслав Іванович Олещенко – в.о. Президента Громадської організації «Українське географічне товариство», лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки, заслужений юрист України, кандидат географічних наук, доцент; Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України – старший науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права, директор Науково-дослідного центру енергетичного, ядерного та природоресурсного права; Український центр сприяння розвитку публічно-приватного партнерства – член Правління.
– В’ячеславе Івановичу, для початку розкажіть трохи про себе, щоб краще познайомити з Вами наших читачів. Якщо я правильно розумію, виходячи з відкритих даних, ваша діяльність пов’язана і з географією, і з юриспруденцією. Як ви прийшли до цих наук?
– До географії я прийшов після пошуків себе у різних сферах ще школярем, навчаючись у Полтавській середній школі № 3. В подальшому, займаючись протягом усього свого життя різними справами, вирішенням різноманітних завдань, зокрема й на ниві юриспруденції, державного будівництва, просторового планування, заповідної справи, науки, освіти та просвіти, громадської діяльності, в усіх інших справах, незалежно від посад, з географією я ніколи не розлучався.
Не лише у мене, а й усіх моїх однокласників, учнів нашої школи, та й у багатьох інших міцний фундамент системного світобачення, спираючись саме на географічні знання, заклав наш вчитель з цього предмету Кім Олексійович Маца, досить відома в освітянських колах людина.
Думаю, що так буває у дуже багатьох – повага та любов до вчителя, як особистості, як носія фахових знань, людських чеснот, значною мірою визначають життєві орієнтири та майбутні шляхи школярів в подальшому їх дорослому житті.
Після закінчення із золотою медаллю школи – географічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, який поправу тепер є національним, аспірантура на кафедрі фізичної географії, займався комплексними стаціонарними географічними дослідженнями на базі Канівського державного природного заповідника. Після закінчення аспірантури був направлений для роботи до Державного комітету по охороні природи. Працював у сфері розвитку заповідної справи, а потім – займався усім комплексом питань, пов’язаних із державним управлінням, контролем у сфері охорони навколишнього природного середовища, оскільки тривалий час був помічником Голови Держкомітету – Проценко Діни Йосипівни, думаю, що ця дійсно унікальна особистість варта окремої розмови. Обсяг завдань та відповідальності помічника був дуже широким, а тому і досвід здобуто чималий. Пізніше деякий час у цьому ж Комітеті був керівником підрозділу з питань науки та міжнародного співробітництва.
У 1990 році мене запросили для роботи до апарату Верховної Ради, до 1996 року був головним консультантом парламентської комісії з питань екологічної політики. Основи сучасного екологічного законодавства України, нові горизонти розвитку екологічного права було закладено саме у ті часи і значною мірою безпосередньо у парламентській комісії, яка змогла консолідувати зусилля не лише депутатів, незалежно від їх політичних орієнтирів, а й представників органів виконавчої влади, провідних вчених, фахівців, забезпечити плідний законотворчий процес.
На цьому етапі я дозрів до того, щоб зібратися з думками, знайти час для захисту кандидатської дисертації, яка увібрала у собі як аспірантські польові дослідження на природі, так і результати осмислення подальшої практичної, управлінської діяльності. Назва дисертаційної роботи, яка була захищена у 1992 році в академічному Інституті географії, – «Аналіз організації геосистем з метою оптимізації охорони навколишнього природного середовища», повною мірою відображає моє бачення як географії, засад системи правового регулювання у сфері збереження довкілля, так і, значною мірою, бачення свого призначення у цьому житті.
А тепер щодо юриспруденції – інтерес до цієї сфери, думаю, був у мене з юності, коли я уявляв своє майбутнє у забезпеченні глобальної гармонізації відносин людини та суспільства з природою, утвердження відповідних міжнародних відносин. Думаю, що все більш чіткий інтерес до географії стимулював формування глобального бачення навколишнього світу, а отже – посилював увагу до теорії систем, механізмів регулювання суспільних відносин, до міжнародного, екологічного, конституційного, адміністративного, кримінального права. Відповідні кодекси опрацьовував з таким же задоволенням, як і художню літературу. Та й перебування з початком трудової діяльності на державній службі, яка передбачає необхідність формування усіх рішень, вчинення дій на основі відповідних правових регуляцій, було важливим фактором. Накопичивши за багато років значний досвід у сфері підготовки проектів законів та інших нормативно правових актів, правозастосовчої практики, я чітко усвідомлював, що
будь-який практичний досвід, наполеглива самоосвіта не формують надійну систему знань, не можуть замінити фахову освіту, знання, одержані безпосередньо від носіїв справжньої професійності у теорії та юридичній практиці
Тому я особливо вдячний долі, своїм тодішнім керівникам, які підтримали мої устремління та створили умови для здобуття мною, не полишаючи майже цілодобову роботу у парламенті, протягом 1992-1996 років, другої вищої, вже юридичної освіти у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого у Харкові. Я низко вклоняюся керівництву, особливо ректорові на той час, академікові Тацію Василю Яковичу, усім викладачам Академії за високу професійність, вимогливість та й за людяність у ставленні до студентів.
А потім мене було запрошено до юридичної служби глави держави для роботи у сфері збереження довкілля, хоча сфера, як і рівень моєї відповідальності, одразу почали швидко зростати. З приємністю та великою вдячністю за вишкіл на вищому професійному рівні часто згадую своїх старших колег, які, дійсно є корифеями української юриспруденції. Працюючи, я переймав тонкощі їх досвіду, тісно співпрацював у процесі вирішення різноманітних завдань практично з усіма найбільш знаковими юристами України, з багатьма зарубіжними фахівцями, навчався, працював у Оксфорді та Кембриджі.
Увесь мій досвід однозначно підтверджує, що
реально життя потребує комплексних, системних, науково обґрунтованих, а при цьому – виважених, відповідальних, професійних рішень, інших дій.
Розмежування сфер знань, різноманітні наукові конструкції є, безумовно, важливими, вони дозволяють краще зрозуміти сутність тих чи інших процесів, явищ, але ж такі розмежування залишаються досить умовними, відносними, всіляка їх абсолютизація не лише не витримує випробувань часом, практикою, а й суттєво шкодить їй.
Тому право, правознавство я спочатку розглядав як важливий інструмент для кращого вирішення відповідних завдань з сфері збереження довкілля, раціонального природокористування, для повнішої реалізації географічних знань, але виявилося, що й географічні знання є не менш значущими при вирішенні проблем та завдань суто правового характеру.
– Розкажіть, як для Українського географічного товариства пройшов 2022 рік, який був для всіх дуже непростим.
– Навряд чи можна коротко й достатньо повно відповісти на це питання. Думаю, що усе те, що ми пережили протягом минулого року, що все ще відбувається і переживається усіма нами зараз в Україні, у світі ми зможемо краще оцінити, усвідомити лише через деякий час. Адже, без сумніву, йдеться про карколомні процеси світового, глобального характеру.
До того ж слід врахувати, що наше Товариство ще з 2020 року працює в особливому режимі. Згідно з нашим Статутом у вересні 2020 року у Тернополі ми передбачали провести черговий з’їзд Товариства. Карантин завадив не лише безпосередньо проведенню з’їзду, а і його належній підготовці, проведенню переобліку членів Товариства, рішення щодо якого було ухвалено ще після попереднього ХІІ з’їзду Товариства у 2016 році у Вінниці. Ми не могли уявити наскільки тривалим буде карантин, як і передбачити подальший розвиток подій. 05 жовтня 2020 року від ковіду помер Президент Товариства, декан геофаку Київського Шевченкового університету Ярослав Богданович Олійник, з яким мені завжди було приємно працювати ще з наших спільних студентських років. У грудні того ж року Президія Вченої ради Товариства тимчасово поклала виконання обов’язків Президента Товариства на мене, як на одного з віце-президентів. Вчена рада Товариства у липні 2021 року не лише підтвердила це рішення та й за поданням Президії визначила широкий комплекс заходів, спрямованих на забезпечення належної підготовки та проведення чергового з’їзду, суттєвої активізації діяльності Товариства.
Саме з цими завданнями, з цією роботою ми й увійшли у 2022 рік. Збройна агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, внесла суттєві корективи у наші дії, як і для усіх географів світу. Для українських географів ця ситуація має одну важливу особливість. Адже Президентом Російського географічного товариства свого часу було обрано міністра з надзвичайних ситуацій Шойгу С.К., який потім став міністром оборони РФ. Головою опікунської ради Товариства є Президент РФ Путін В.В. Тобто йдеться про те, що війну Україні оголосили і ведуть керівники російської географічної спільноти.
Тому з самого початку цієї агресії наше Товариство порушило перед усіма географами світу, їх національними комітетами, Міжнародним географічним союзом, що є авторитетною міжнародною науковою, неурядовою організацією, питання про неприйнятність членства Росії у цій поважній організації. І вже 7 березня Виконком Союзу, за підтримки національних комітетів географів багатьох країн, ухвалив рішення про припинення членства Росії. Думаю, що це було одне з перших таких рішень на світовому рівні. Остаточне рішення про вигнання Росії з Міжнародного географічного союзу було одноголосно ухвалено Генеральною асамблеєю Союзу під час проведення 18-22 липня 2022 року у Парижі позачергового Міжнародного географічного конгресу з нагоди 100-ліття Союзу. Було непросто, довелося двічі виступати, щоб все ж таки переконати представників географічних спільнот деяких країн світу.
Війна породжує особливі біди і, відповідно, нові особливі задачі. У грудні 2022 року на окупованій території неподалік від Мелітополя невідомими особами в невідомому напрямку було вивезено члена Вченої ради Товариства, доктора географічних наук, професора Воровку В.П. Товариство усіма можливими для нас засобами активно долучилося до заходів, спрямованих на надання допомоги, пошук та звільнення нашого колеги, відгукнувся й Міжнародний географічний союз, інші міжнародні організації. Очікуваних результатів поки що немає, окупаційна влада не підтверджує перебування нашого колеги у їх застінках. Ми й надалі будемо настійливо вишукувати нові можливості. А агресор може не сумніватися, за усі злочини на окупованій території йому неодмінно доведеться відповідати згідно з міжнародним правом та українським законодавством.
Щойно ми завершили опрацювання та подали до профільного парламентського комітету свої пропозиції стосовно державної підсумкової атестації та вступної кампанії 2023 року. Йдеться про неприпустимість подальшого витіснення географії з освітнього процесу незалежно від того якими реформаторськими чи іншими красивими гаслами, особливими умовами воєнного стану камуфлюється цей процес.
У цілому, ми намагаємо активно реагувати на виклики, потреби часу, розуміючи при цьому важливість суттєвого удосконалення діяльності Товариства, розвитку географічних наукових досліджень, насамперед комплексних, для формування наукових засад реалізації принципів сталого розвитку. Особливо актуальним на даний час ми вважаємо удосконалення змісту курсу географії та методики її викладання у середній школі.
Тобто Товариство, його відділи та відділення у регіонах як минулого, так і цього року наполегливо намагаються вносити свій посильний внесок у прискорення досягнення Перемоги, формування наукових засад відбудови України, оптимізації її просторового розвитку, вирішення багатьох пов’язаних з цим завдань. Це наш фронт і ми у своїй ефективності намагаємося не відставати від бійців ЗСУ, робили і будемо робити усе необхідне для того, щоб 2023 рік ознаменувався Перемогою України, встановленням надійного, довгострокового миру не лише для України, а й для усього світу, для забезпечення подальшого розвитку, досягнення більшої дієвості нашої громадської організації, утвердження у суспільстві розуміння особливого суспільного значення географії.
Адже саме географія разом з українською мовою та літературою, історією та правознавством формують громадянську позицію, національну ідентичність, свідомий патріотизм, як і загальну освіченість та культуру
Насамперед географія дає необхідні знання та належні уявлення про свою Батьківщину та її місце у світі, про глобальні геополітичні процеси, просторові та інші закономірності, природні, економічні, людські та інші ресурси, явища на планеті Земля, в Україні, їх зміни під впливом усталеної їх динаміки, а також господарської та іншої діяльності людини, можливості та шляхи інтеграції економічних, екологічних, соціальних, гуманітарних цілей та інтересів для забезпечення сталого розвитку держави чи окремих територій тощо. Неможливо любити, шанувати Батьківщину, не знаючи, не розуміючи її географії, історії, правил суспільного життя, як і сподіватися на органічну інтеграцію України у європейському та світовому просторі без глибокого усвідомлення у суспільстві характеру світових геополітичних, економічних та інших процесів, усталених європейських цінностей, засад міжнародних відносин, особливостей країн, їх регіонів.
– Знаю, що ви направляли Президенту петицію щодо відновлення водності малих річок України. Щодо цього у мене два питання: наскільки ця проблема зараз важлива для нашої країни і яка реакція держави на подібні звернення (була до війни і є зараз)?
– Зазначену петицію направляв Президентові України добре відомий в України державний та громадський діяч, пісняр, поет і просто дуже порядна людина, яка, щиро, по справжньому вболіває за стан багатьох справ – Владлен Кузьмич Ковтун. У підготовці цієї петиції, ініційованої саме ним, ми дійсно брали активну участь, оскільки малі річки, водні ресурси, водозабезпечення, розвиток територій, територіальних громад, охорона природи, як і багато інших споріднених, дотичних проблем, належать до сфери професійних інтересів як географів, так і юристів, представників інших галузей знань, багатьох сфер діяльності.
Товариство всіляко популяризувало цю петицію, розмістило відповідні посилання у своїх електронних інформаційних ресурсах, я особисто звернувся з цього питання до усіх українських географів, усіх, хто розуміє важливість належного вирішення проблем у цій сфері, з пропозицією познайомитися з петицією та підтримати її. Звичайно, кожен вчиняв при цьому на свій розсуд, але переконаний, що жоден справжній географ не міг не підтримати цю петицію. Щодо того наскільки важлива ця проблема – про це йдеться у тексті петиції. На жаль, усе зазначене у петиції, – то є правда, що об’єктивно характеризує нинішню ситуацію.
Турбота про свою державу, наше майбутнє, євроінтеграційні тенденції та цілі спонукають нас до кращого розуміння необхідності суттєвої активізації зусиль як держави, так і місцевих громад, органів місцевого самоврядування, вчених, громадськості у цій сфері.
При цьому вимушений відзначити, що увага вищезазначених суб’єктів до вирішення цих завдань має певну, хвилеподібну динаміку – то більше, то менше. Наше спільне завдання зараз полягає в тому, щоб сформувати науково обґрунтовану, економічно, юридично, морально стимулюючу систему, яка б унеможливлювала періодичне послаблення уваги до цих питань. Адже йдеться й про те, щоб забезпечити усім можливість жити у красивому довкіллі, яке саме собою спонукає людей до позитиву, конструктиву в усьому. Думаю, що посилення ролі та можливостей територіальних громад має сприяти цьому. Громади самі мають створювати належні умови для людей, але при цьому не слід забувати, що у екологічній, як і у багатьох інших сферах належне вирішення багатьох проблем неможливе без скоординованості намірів та дій на суміжних територіях, на різних рівнях організації держави, без збалансованого поєднання як короткострокових, так і довгострокових екологічних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших суспільних інтересів та цілей.
Сьогодні з приємністю маю відзначити, що в установлений законом строк ця петиція вже набрала необхідну кількість голосів (25 000) і навіть суттєво більше. Цьому значною мірою сприяла активність молоді, студентів, що цілком логічно і не може не радувати. Тепер розраховуємо на ухвалення главою держави рішень, про які йшлося у петиції. Незважаючи на воєнний стан, очікуємо доручення Уряду здійснити комплекс заходів, спрямованих на збереження славнозвісної річки Рось, умов життя людей, забезпечення подальшого економічного та соціального розвитку у межах басейну цієї річки, з тим, щоб сформований при цьому модельний досвід системного вирішення відповідних проблем був використаний для формування та виконання відповідних програм стосовно інших малих та середніх рік та їх басейнів. Таке доручення додатково підтвердило б впевненість України у Перемозі, турботу влади про майбутнє.
– Чи проводяться під егідою Товариства наукові експедиції?
– Експедиційні дослідження були, є зараз і мають бути одним з найважливіших засобів географічних досліджень. При цьому їх характер, звичайно має змінюватися залежно від об’єкту, предмету, відповідних їм методів досліджень, наявного технічного оснащення, як і багатьох інших факторів. Сучасні засоби збору, оброблення та зберігання інформації, розвиток ГІС (GIS), повна назва яких: «Geographical Information Systems, тобто – Географічні інформаційні системи», що далеко не усі усвідомлюють, різноманітні методи космічного та іншого дистанційного зондування Землі, інші технічні засоби відкривають нові можливості, однак ніколи не зможуть повністю замінити польові експедиційні чи стаціонарні географічні дослідження.
Слід також враховувати, що проведення експедиційних досліджень потребує суттєвих коштів, яких Товариство, як громадська організація, поки що не має.
За цих обставин Товариство, його члени активно долучаються до підготовки та виконання експедиційних робіт іншими структурами, до розгляду їх результатів. Зокрема, ще на початку 90-х років Товариство підтримало ініціативу розгортання наукових досліджень в Антарктиці, з якою виступив член Вченої ради Товариства, директор академічного Інституту геологічних наук, академік П.Ф. Гожик. Саме він пізніше очолив відповідний Національний науковий центр, утворений при Академії наук України, був разом з директором іншого академічного інституту, а тоді – послом України у Великій Британії, академіком С.В.Комісаренко, учасником переговорів з британською стороною щодо передачі Україні антарктичної станції, яка одержала ім’я першого президента Української академії наук В.І. Вернадського; підписав з представником Британської антарктичної служби першу спільну програму наукових досліджень на цій станції. Результати досліджень українських вчених відповідно оприлюднюються.
Різноманітні експедиційні роботи проводяться академічними центрами – Інститутом географії, Українським гідрометеорологічним інститутом, Інститутом геологічних наук, морськими інститутами іншими науковими установами, що останнім часом суттєво ускладнилося, зокрема, у зв’язку з тимчасовою окупацією Криму, де базувалася значна частина українських дослідницьких суден.
Зазначаю також, що ми постійно популяризуємо здобутки наших дослідників у минулому, результати їх експедицій. З ініціативи Товариства та значною мірою саме його зусиллями, у державі було відзначено 170-річчя П.Чубинського – відомого вченого, географа, етнографа, краєзнавця, автора слів пісні, що із здобуттям Україною незалежності стала її Державним гімном. В різних куточках України проведено численні заходи для вшанування М.М. Міклухо-Маклая – відомого не лише як географа, а як й етнографа, біолога, багаторічного дослідника Океанії, Австралії, Південно-Східної Азії, поборника рівності усіх людей від народження, їх прав, автора ідеї формування у світі мережі наукових біологічних станцій. Одна з таких станцій у м.Севастополі стала основою всесвітньо відомого Інституту біології південних морів імені О.О. Ковалевського НАН України. Багатьом відомо, що мати Миколи Миколайовича за порадою свого чоловіка, який завжди вважав себе українцем, після його смерті разом з дітьми залишила Петербург і переїхала до с.Гамарня неподалік від Малина на Житомирщині, де й похована. Там, разом з Малинським коледжем, за підтримки родини Н.П. Міклухо-Маклай з Чернігівщини, відомим художником Борисом Дєдовим було створено цікаву музейну експозицію, де за участі Товариства проведено чимало важливих заходів. Зараз готуємося до вшанування Ю.Ф. Лисянського – одного з учасників кругосвітньої експедиції 1803-1806 років. Його будинок зберігся у Ніжині, де й створюється меморіальний музей, плануємо також низку інших ювілейних заходів.
На з’їздах Товариства постійно порушуються та обговорюються питання щодо важливості розвитку експедиційних досліджень, створення у Товаристві необхідної для цього інфраструктури. Відповідні пропозиції ми готуємо для розгляду на нашому черговому з’їзді Товариства.
– Серед цілей Товариства значиться: посилення ролі географії в інформаційному суспільстві (Вікіпедія). Можна попросити вас прокоментувати, що мається на увазі і як це реалізується?
– Дозвольте наголосити, що про це там йдеться у контексті гасла одного із з’їздів Товариства. Готуючи з’їзди, а вони завжди передбачають велику наукову програму, обговорення найбільш актуальних та важливих проблем, ми намагаємося концентруватися на найбільш вагомих викликах, проблемах, у вирішення яких географія може і має зробити вагомий внесок.
Зокрема, Х з’їзд Товариства, що відбувся у 2008 році у Києві, спрямовувався на розгляд проблем, ролі та місця географії в інформаційному суспільстві. Не лише у контексті з’їзду, а й у цілому йдеться про забезпечення реалізації усього комплексу завдань, пов’язаних з реалізацією сучасної державної інформаційної політики, формуванням інформаційного суспільства – задоволення потреб суспільства в об’єктивній, повній інформації, створення умов для вільного доступу людей, особливо вчених, проектантів до відповідної інформації, розвиток ГІС технологій, створення таких систем для різних потреб.
У цьому контексті серед важливих здобутків варто згадати, зокрема, про підготовку та видання з ініціативи Національної академії наук та нашого Товариства Національного атласу України. Ця ініціатива у 2001 році була підтримана Президентом України та Урядом, завдяки чому зараз ми маємо це фундаментальне видання, що містить повну, офіційну інформацію про Україну, про формування її території, історію, природні умови та природні ресурси, населення та людський розвиток, економіку, стан довкілля.
За сучасних умов важко переоцінити роль надійної та точної географічної інформації для забезпечення оборони держави, успішного ведення бойових дії, починаючи від крупномасштабних карт, планів, для точного визначення координат, проведення комплексної оцінки стану територій, гідрометеорологічної ситуації, одержання відповідних прогнозів щодо можливих змін, досягнення репрезентативності результатів проведення дистанційного, зокрема й космічного, зондування територій тощо.
Зараз кожен через інтернет вже має вільний, постійний доступ до відповідних карт не лише на територію України, а й практично на весь світ, до земельної кадастрової карти України, як і до інших інформаційних джерел, до відомостей, відповідним чином впорядкованих у різних геоінформаційних системах.
Нещодавно за активної участі Товариства географічним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» та Ванкуверського університету (Канада) завдяки фінансовій підтримці Уряду Канади було успішно реалізовано великий освітній проект, спрямований на забезпечення навчання працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, освітніх закладів, проектних та інших організацій з питань використання ГІС технологій у їх діяльності.
Відповідаючи на поставлене питання, дозвольте наголосити, що сфера інформатизації є лише одним з елементів широкого спектру завдань Товариства, визначених його Статутом. Серед найбільш важливих ми розглядаємо досягнення визнання особливого суспільного значення географії в утвердженні державності, суверенітету, забезпеченні територіальної цілісності України, її гідного місця у світовому співтоваристві, формуванні національної свідомості, патріотизму громадян держави, розуміння усіма ними сутності та взаємозв’язку глобальних, регіональних, локальних природних, суспільних та інших процесів і явищ, значення території як особливого природного ресурсу, який належить усьому Українському народові і має повною мірою використовуватися в його інтересах.
– Цього року Товариство відзначає свій ювілей – 150 років. Як Ви вважаєте, який найбільший і найзначніший внесок за весь час існування Товариства був зроблений членами Товариства у розвиток науки? Які плани Товариства на цей рік?
– Це дійсно особливий, знаковий рік для Українського географічного товариства, адже свою історію ми ведемо від 1873 року, коли у Києві з ініціативи видатних українських державних та громадських діячів, вчених, діячів культури, освіти, серед яких – В.Антонович, М.Бунге, Г.Галаган, М.Драгоманов, О.Кістяківський, М.Лисенко, П.Чубинський, було утворено Південно-західний відділ Російського географічного товариства.
Першим головою Відділу тоді було обрано Григорія Ґалаґана — юриста, землевласника, громадського діяча, засновника Колегії Павла Ґалаґана (освітній заклад, названий у пам’ять про рано померлого сина), секретарем і керуючим справами Відділу – Павла Чубинського, про якого ми вже згадували. Відділ одразу розгорнув широку наукову і просвітницьку діяльність, комплексне вивчення природи та господарства України, зокрема топографії, орографії, гідрології, ґрунтів, клімату, рослинного і тваринного світу, населення та історії поселень, шляхів сполучення, зайнявся розробленням пропозицій щодо охорони природи тощо. Досліджувались також гуманітарні питання, зокрема, стан, історія розвитку культури, літератури, освіти, мови.
Здобутки відділу, результати експедицій, досліджень, що були організовані та проведені на високому науковому рівні під керівництвом П.Чубинського, одразу одержали міжнародне визнання – у 1875 році на виставці з нагоди ІІ-го Міжнародного географічного конгресу у Парижі їх було відзначено золотою медаллю. Думаю, що про це варто, і не безпідставно, говорити як про перше вагоме досягнення Товариства.
Знаковими досягненнями у подальшій діяльності Товариства стали створення у 1991 році у складі Академії наук України Інституту географії, підготовка та видання у 1989 -1993 роках тритомної «Географічної енциклопедії України», яка стала першою багатотомною тематичною енциклопедією в Україні, видання Національного атласу України, про який вже йшлося. У підготовці цих видань взяли участь провідні вчені України і не лише географи, а й історики, біологи, економісти, представники багатьох інших наук.
Олександр Мефодійович Маринич ще з тих часів був лідером, а з часом став загальновизнаним патріархом географії, консолідатором не лише географів для виконання знакових проектів та вирішення непростих завдань, зокрема, на науковій ниві – підготовка та видання вищезазначених Географічної енциклопедії України, Національного атласу України, багатьох багатотомних видань щодо України. Саме він з колегами багато років невтомно відстоював необхідність створення в системі вітчизняної Академії наук Інституту географії, саме на його долю випала реалізація завдання особливої державної ваги – забезпечення впровадження в Україні обов’язкової середньої освіти, створення необхідної для цього матеріальної бази, підготовка необхідної кількості вчителів тощо – протягом 1971-1979 років він був Міністром освіти, членом Уряду, депутатом Верховної Ради. Поставлене завдання успішно виконано. Олександр Мефодійович був Президентом нашого Товариства у 1964-1995 роках.
Варто згадати, й про численні багатотомні, монографічні видання. При цьому вважаю за необхідне особливо виділити таке фундаментальне та детальне дослідження території України, як «Фізико-географічне районування Української РСР», яке була виконано на географічному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка за участі усіх провідних географів України і видано за редакції В.П.Попова, О.М.Маринича та А.І.Ланька ще у 1968 році. До цього часу це видання не втратило своєї значущості та практичного значення, а тому і досі використовується науковцями, проектантами, освітянами.
Представники Товариства взяли активну участь у розробленні Конституції України та змін до неї, відіграли провідну роль при підготовці багатьох законів, зокрема «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідних фонд України», «Про екологічну мережу», «Про географічні назви», «Про засади державної регіональної політики», «Про стимулювання регіонального розвитку», Земельного, Лісового та інших природоресурсних кодексів, інших нормативно-правових актів, стандартів, будівельних норм та правил, інших нормативних актів, державних програм, концепцій з питань організації державної влади та місцевого самоврядування, територіального устрою, державної екологічної політики, щодо просторового планування, у вирішенні численних інших завдань розбудови Української держави, у формуванні необхідних для цього наукових засад.
Найбільш видатні наукові розробки провідних географів України відзначено низкою державних премій. Зокрема, Державними преміями України в галузі науки і техніки відзначено цикли наукових праць щодо географічних основ регіонального природокористування (1993), наукових засад збереження біорізноманіття в контексті сталого розвитку (2005), наукових основ та методів біоіндикації і біомоніторингу природних екосистем (2013), наукових основ збереження та відновлення біотичного і ландшафтного різноманіття України в умовах змін навколишнього середовища (2015), оцінки, прогнозування та оптимізації стану водних екосистем України (2017). Цією премією було відзначено також підручник «Землезнавство» (2006), а також Національний атлас України (2009). Як бачимо, характер цих робіт, їх спрямованість різна, але географи у відповідних авторських колективах, до складу яких, як правило, входять вчені, що представляють різні науки, завжди відіграють важливу, консолідуючу роль. В усіх цих випадках державною премією було відзначено не лише за видатний внесок в науку, а й у впровадження результатів виконаних досліджень у практику в інтересах забезпечення збереження водних та інших природних ресурсів, комплексного природокористування, розвитку заповідної справи, збереження природного різноманіття в усіх його проявах, підвищення ефективності моніторингу довкілля, екологічного прогнозування, вирішення інших завдань.
Двічі роботи колективів, у складі яких були переважно географи, відзначені Державною премією України в галузі архітектури – за розроблення Зведеної схеми районного планування України (1996) та Генеральної схеми планування території України (2003). Саме ці документи визначали стратегію забезпечення системного, збалансованого розвитку усієї України, її регіонів, просторового поєднання ресурсного потенціалу, економічних, соціальних, екологічних, інших суспільних інтересів та цілей.
На даний час зусилля Товариства спрямовані насамперед на впорядкування організації його діяльності, забезпечення посилення ролі географії у суспільному житті, освіті та просвіті, у підготовці кадрів, сприяння координації комплексних наукових досліджень природних, економічних, соціальних, демографічних та інших процесів, явищ, умов і ресурсів, змін клімату, стихійних лих і катастроф, розробленню за їх результатами відповідних практичних рекомендацій для забезпечення сталого розвитку України.
Звичайно, вирішення цих, як і інших, завдань зараз має концентруватися навколо основної задачі – досягнення Перемоги у цій війні, забезпечення не просто відбудови того, що було, оскільки це не лише неможливо, а й у багатьох випадках не потрібно, адже змінилося чимало умов просторового розвитку. Ми зараз маємо працювати над формуванням нової просторової організації території усієї держави, дбаючи про реальне досягнення цілей сталого розвитку, суттєве поліпшення умов життя людей, ефективне використання як природних, так і людських, інших ресурсів.
А в організаційному відношенні – ми готуємося і сподіваємося все ж таки провести до кінця цього року черговий з’їзд Товариства, який ми обов’язково присвятимо славному 150-літньому ювілею нашого Товариства. Перемога у війні, проведення з’їзду, ухвалення на ньому стратегічних, спрямованих у майбутнє, дієвих рішень, за нинішніх умов, як нам здається, буде найкращим відзначенням цього ювілею.
Наше Товариство є відкритим для усіх, хто поділяє його статутні цілі – утвердження належного суспільного значення географії.
_____________________________________________________
✒️Підписуйтеся на наш Telegram канал “Граніт науки”
📩У нас є сторінка на Facebook
📩Журнал «Граніт Науки» у Тeletype
📩Надіслати статтю [email protected]
📩Написати редактору [email protected]
