Віктор Богданович Єгоров – доктор технічних наук, сумісник на кафедрі автоматизації технологічних процесів та робототехнічних систем ОНТУ (Одеса), штатний співробітник Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України (Київ), засновник лабораторії робототехніки MiRONAFT FabLab та співзасновник групи компаній MAT QWeld, RAIM Solutions Corp., Qweedo Robotics і т.д.
Цю статтю можна прочитати російською
Віктор Єгоров ще з дитинства виявляв інтерес до інженерії, розбираючи різні прилади та вивчаючи їх устрій, тому вибір освіти був очевидним. У 2013 року він заснував лабораторію робототехніки MiRONAFT FabLab при своїй альма-матер — Одеському національному технологічному університеті. Про неї та її проекти у нас раніше виходила стаття . Аж до 2017 року лабораторія вирішувала виключно наукові та навчальні завдання. За цей час вона наростила технічні потужності завдяки меценатам, без будь-якого внеску з боку держави, і є повністю автономною.
У міру надходження запитів від бізнесу виникла потреба у створенні першої приватної компанії.
— Тоді розплющились очі, що саме так має бути збудована робота, — каже Віктор Єгоров.
— Справа у тому, що українська наука вже років 20 зазнає явного кризового явища. Я зараз не говорю за гуманітарний сектор — як там справи, я не знаю. А ось щодо технічної освіти є певна складність, яку я вважаю основною – це неадекватний підхід українського законодавства щодо доступу до навчання. Зараз у нас це все настільки ускладнене, що фактично простим хлопцям та дівчатам навчання стало недоступне. Якщо ще 10 років тому правила прийому до університету були на 15-20 сторінках, то зараз це цілий талмуд – понад 150 сторінок, у якому самі співробітники університетів розібратися не можуть, а це правила прийому, і їх мають знати батьки абітурієнтів.
Ми повинні розуміти, що освіта – теж ринок. І для того, щоб там залишатися на плаву, дуже важливими є зіставлення умов вступу для абітурієнтів у нас з умовами країн сусідів. Є величезна кількість країн, де до університету можна вступити (у тому числі і на бюджет чи різні стипендіальні програми) за результатом співбесіди. А у нас ідея Зовнішнього незалежного оцінювання зведена до якогось абсолюту, через що у школярів буквально відбуваються нервові зриви. І це жахливо. Це все виходить з ідеї того, що «всі ректори корупціонери» — це, звичайно, дуже зручно всіх стригти під один гребінець. Але тоді у мене питання: як у Польщі чи Німеччині, наприклад, обходяться без незалежного тестування? До того ж, у нас у країні, а я багато їжджу Україною, ще до війни було безліч оголошень на білбордах із заголовками із серії «запрошуємо на навчання до зарубіжного університету» і це паралельно з правилами прийому, які постійно змінюються і ускладнюються.
У результаті, проблеми пов’язані з процедурою вступу та мотивацією абітурієнтів, які зводяться до «заставили батьки» або можливості уникнути військкомату ще на 5 років, призводять до того, що студенти їдуть з України. Це було ще до війни, це відбувається зараз і продовжуватиметься після нашої перемоги. Я бачу певну зворотну еволюцію вченого персоналу. Рік у рік абітурієнти вступають до університету, і найбільш тямущих і здібних до 3-го курсу забирають на роботу. А є ті, хто закінчивши університет, так і не визначилися з місцем роботи, і для них найнадійнішим варіантом є залишитися в університеті. Так, із маленькою зарплатою, але це гарантія, що вона буде.
Таким чином, ми маємо величезну кількість наукового персоналу, який безперервно скаржиться на те, який він недооцінений, яка маленька зарплата в університеті, і наукових результатів вони ніяких не приносять. Вигнати цих людей теж не можна тому, що при цьому всьому всі вони дуже тримаються за свої місця. Вони захищають кандидатські та докторські, а це сьогодні вже перестало бути свідченням вченості, а стало лакмусовим папірцем здатності обробляти та оперувати великою кількістю даних та наявності навички посидючості. Але все це не говорить про людину як про вченого.
Лабораторія MiRONAFT
Щоб це все змінити, фактично що потрібно: постаратися тих молодих хлопців, найяскравіших і найбільш здатних, переконати залишитися викладати в університеті за копійки. Це дуже непросте завдання — завдання із зірочкою, але я вважаю, що ми у цьому дуже просунулися. Що ми робимо і продовжуємо робити: викладач в університеті — не держслужбовець, він не має заборони на заняття бізнесом. На наш погляд, він навіть повинен займатися бізнесом. Це одночасно вирішує величезну кількість проблем.
Але тільки якщо викладач заробляє безпосередньо завдяки своїм знанням предмета, який викладає, а не так, що вранці він читає курс з опірності матеріалів, а ввечері він у своєму кіоску з шаурмою. Якщо викладач матиме свій бізнес у тому ж напрямку, то від цього виграють абсолютно всі. Наприклад, для такого викладача залишатися працювати в університеті причиною є вже не гроші, а доступ до кадрового потенціалу, як ви знаєте, HR – наразі наріжна проблема. Відповідно, це виключає корупційну складову, тому що викладач-бізнесмен, подивиться на хабар і скаже: «йди і вчи». Оскільки їм потрібно відбирати найкращих кадрів, такі викладачі самі модифікують навчальний процес і формують свої навчальні програми у залежності від сьогоднішніх запитів бізнесу. І це не йде у жодне порівняння з програмами, які дає Міносвіти, спускаючи їх зверху, не маючи жодного уявлення про те, що потрібно на виробництві. Ці люди не їздять по заводам, наприклад, я за рік відвідую від 120 до 140 заводів, ми впроваджуємо за рік десятки найскладніших систем автоматизації, я точно знаю, що має викладатися у студентів за напрямом робототехніка. І я сам же у цьому зацікавлений, бо маю бізнес у цьому напрямі.
Як ви розумієте, у даному випадку студент отримує дійсно актуальні та прикладні знання, стаючи затребуваним фахівцем. Зараз дуже швидко все змінюється, і викладачу інженерних напрямів, щоб робити свій курс актуальним, потрібно проводити більше часу на заводі, ніж у лекційному залі. У нас же ми спостерігаємо, що викладачі рік у рік переписують свої методички, яким вже дуже багато років.
Така система вигідна і самій державі. Сьогодні в Україні буквально зник зв’язок держави з промисловістю та виробництвом. Виробництва сплачують податки, які йдуть, у тому числі, до Міністерства освіти і науки, яке «спускає» програми освіти та навчає величезну кількість бюджетників, які після 5 років у ВНЗ йдуть до найближчого торгового центру продавати телефони, а виробництва при цьому відчувають кадровий голод.
Нинішніх викладачів старої школи вже буквально неможливо перебудувати, тому, що ми робимо: найбільш тямущих хлопців та дівчат ми залучаємо до нашої лабораторії MiRONAFT і опрацьовуємо з ними ті напрямки, у яких вони могли б стати в нагоді зі своєю розробкою. Їм я намагаюся впровадити одну єдину думку: давайте не шукати чарівне місце, де вам за щось платитимуть, а створюватимемо такі місця самі; ми можемо і навіть повинні займатися бізнесом. Когось я запрошую залишитись в аспірантурі, і погоджуються вони на це через бажання створити бізнес у колаборації з університетом, використовуючи його як аеродром – звідки маленький стартап зможе злетіти, а у нелітну погоду приземлитися та перечекати її. І так доти, доки він не перетвориться на космічний корабель, щоб полетіти у стратосферу. Так, я відбираю молодих людей, з яких формую команди, і паралельно пояснюю і направляю їх, допомагаю їм фінансово та організаційно, щоб вони займалися наукою та паралельно йшли шляхом бізнесу. Тоді у науці я отримую справді грамотних аспірантів, які тут зовсім з іншою мотивацією.
Нові компанії, які вийшли з надр MiRONAFT, найчастіше стають його резидентами, що дозволяє підтримувати лабораторію та розвивати університет, розвивати науку в Україні. У результаті ми отримуємо таку саму систему, як у легендарному MIT (США), який зараз буквально вважається лідером та інтелектуальним центром країни, оскільки навколо одного університету утворилися тисячі компаній. Ми нічого нового не винаходимо, такий механізм існує. І я продовжую все це розвивати не просто тому, що я у це вірю, я бачу, що це проносить користь моєму бізнесу, від цього виграє держава, а наука стає незалежною.
За останні три роки лабораторія MiRONAFT трансформувала свою роботу і зараз на її базі розвиваються нові проекти, зокрема, розпочато співпрацю з Асоціацією щелепно-лицьової хірургії, а у Києві планується нова лабораторія на базі Малої академії наук України. Про це ми розповімо у наступних статтях.
_______________________________________________
✒️Підписуйтеся на наш Telegram канал «Гранит науки»
📩У нас є сторінка у Facebook
📩Журнал «Граніт Науки» у Тeletype
📩Відправити статтю [email protected]
📩Написати редактору [email protected]
